Зустріти тебе знову

Розділ 11. Яна (11.1)

Я хочу не їсти, а вбивати. Тільки доньці про це, звісно, не кажу ні слова. Слідом за нею з невеликою перервою з'являється і винуватець всієї цієї метушні, з таким же недоїденим бутербродом в руках. Той, чий труп мене зараз би несказанно порадував. Він невинно посміхається, запихає залишки їжі собі в рот, і йде мені назустріч. Привітний господар будинку, чорт би його побрав. По виду Дем'янова зовсім не скажеш, що він відчуває хоч найменші муки совісті за наш насильницький переїзд, якщо не сказати, викрадення. Схоже, це почуття у чоловіка і зовсім атрофоване.

— Я радий тебе бачити, — Макс намагається мене обійняти, але я відступаю назад, не даючи йому доторкнутися до себе. Бач, чого надумав! На секунду в його блакитних очах миготить розгубленість — не очікував зустріти протест з мого боку — але він швидко пригнічує її. Навіть дивиться на мене з хитрою напівусмішкою, коли починаю шипіти:

— У нинішніх обставинах це не взаємно!

Краєм ока помічаю, як витягується обличчя доньки від моїх слів. Знаю, вона хоче залишитися, подумки благає мене про це. Макс давно, мабуть, з їх першої зустрічі в школі, завоював її симпатію. Й іншим разом я б цьому пораділа, але зараз, ніби відчуваю, що він перетягує дитину на свій бік. Мені боляче, що друг веде гру за моєю спиною, що намагається тиснути через дітей, замість того, щоб банально поговорити.

— Яно, я каюся, тільки не лай сильно! — Максим надуває губи, як маленький хлопчик. Стискаю руки в кулаки так сильно, що нігті до болю впиваються в долоні. Якби не роки роботи в школі, у мене б зовсім зірвало дах від такої дешевої маніпуляції. Та й так я ледь стримуюся, щоб не нагримати на нього.

— Ми поговоримо тут або все ж наодинці? — вимовляю рівним тоном, сяк-так впоравшись з емоціями і, закушую обидві щоки зсередини. Крім нас двох в приміщенні знаходиться моя донька, при якій я жодного разу не дозволяла собі влаштовувати сварки з чоловіком, і підлеглий Дем'янова. Руйнувати авторитет Макса при сторонніх мені теж зовсім не хочеться, але і те, як він вчинив зі мною, повагою з його боку не пахне. Відчуваю, ніби мене втоптали в бруд.

Чоловік різко змінюється в обличчі, воно нарешті набуває серйозного виразу, що відповідає ситуації, та вказує рукою в бік сходів, що ведуть вгору. Киваю йому, щоб ішов першим, все одно не знаю дороги. Обертаюся до Віки, яка нервово тулиться спиною до стіни, і сумно посміхаюся в спробі заспокоїти — все ж вбивати нашого благодійника не буду. Щонайменше, сьогодні.

Заходимо в кімнату в кінці коридору, яка виявляється спальнею.

— Іншого місця не знайшлося? — грубо питаю, кидаючи стривожений погляд на величезне ліжко. Сподіваюся, Макс не встиг помітити, куди стрільнула очима... Знайшов, куди мене притягти, ніби в цьому величезному будинку немає іншого затишного куточка для розмови. Впевнена, він зробив це навмисно, щоб використати мій потяг до нього в якості ще одного способу тиснення на мене.

— Тепер ти незадоволена всім, що я роблю? — Дем'янов повертається й складає руки на грудях. Його губи щільно стиснуті, брови насуплені. Здригаюся та відводжу очі. Від його тону стає моторошно. Чоловіка перед собою я зовсім не впізнаю.

— Не треба узагальнювати! — зітхаю, ковтаючи клубок у горлі. Здається, вперше за весь час мені важко з ним говорити, не відчуваю, що він мене розуміє, не відчуваю, що хоча б намагається це зробити. — Мені прикро, що ти вважаєш себе вправі приймати такі важливі рішення, не радячись зі мною. Відколи моя думка для тебе нічого не значить?

— З чого ти це взяла, Яно? Я лише прискорив події. Невже ти вважаєш, що вам тут буде погано? — він продовжує нападати, не бажаючи мене почути.

— Дем'янов, — не збиралася плакати, але очі починають наповнюватися сльозами, — ти не можеш розпоряджатися моїм життям, життям моєї родини! Тобі ніхто не давав на це права! Я дуже добре до тебе ставлюся, ми давно знаємо один одного, але ти — не мій чоловік. Ти — навіть не мій хлопець. А якби і був... це... — він не дає мені договорити, скорочує відстань між нами і, міцно стискаючи передпліччя, стріпує.

— Тебе хвилює штамп в паспорті? — Макс нависає наді мною так, що я вся стискуюся. Липке відчуття огортає всі органи. Це страх? — Так би одразу і сказала! Це не проблема! Давай сьогодні ж і поставимо.

Дем'янов різко мене цілує, досить грубо схопивши за підборіддя. Це відбувається настільки несподівано, що я панікую. Ніяких метеликів в животі, зараз мені неприємні його дотики. Чи та він людина, яку я знала? І що далі? Візьме мене, невгодну, силою?

— Та припини ти! — відштовхую чоловіка і даю дзвінкого ляпаса, та такого сильного, що долоня горить від удару. Макс, ніби протверезівши від болю, хапається за щоку і дивиться на мене перелякано. — Ти справді думаєш, що це те, чого я хочу? — переходжу на крик. Мені начхати, чи чують нас в будинку. — Або що погоджуся після всього, що ти наговорив? Хоча у нас же нова дійсність: якщо ТИ щось вирішив, моя думка більше не має ніякого значення, так? — чи то від поцілунку, чи то від власного надривного крику, ледь не задихаюся. Хапаю ротом повітря, чекаючи що ж скаже Макс у відповідь.

— Яно, що ти хочеш від мене почути? — стогне він та осідає на підлогу, впираючись спиною в каркас ліжка. Риторичне питання. — Пробач за цей поцілунок! — проходить близько хвилини, нарешті його голос звучить цілком щиро. Я йому охоче вірю. Напевно, цю дурість і називають любов'ю. Боже, що коїться в моїй голові?

— Для початку непогано, — киваю, приймаючи вибачення, хоча всередині мене досі трясе. Чоловік плескає по підлозі, запрошуючи присісти, і я, не вагаючись крокую в його сторону. Макс запальний, але він ніколи не зробить мені боляче. Нерозумно його боятися. Опускаюся поруч, тісно притискаючись до його плеча, і Дем'янов кладе голову на мою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше