Зустріти тебе знову

Розділ 12. Макс (12.1)

Звабити мене? Здається, я остаточно з'їхав з глузду, раз запропонував щось подібне. Як вистачило розуму таке ляпнути?

Яна, хитра лисиця, очевидно задоволена відповіддю, дивиться на мене і сердито, і глузливо водночас, посміхається одними очима. У них уже згасли пекучі іскри ненависті, якими вона збиралася спопелити мене, як тільки зустріла. Тепер навіть смію сподіватися на більш теплі почуття на мою адресу. Шанс є завжди, а за цей я буду боротися.

— Отже, нічого особливого, — повільно тягне дівчина, випробовуючи моє терпіння. Вона відкидає шовковисте волосся за спину та піднімається на ноги. Підтягнуті, пружні сідниці миготять прям перед моїм носом, на спокусливій відстані витягнутої руки, так і тягне крадькома доторкнутися, але своє слово збираюся стримати. Обіцянка дорожча за гроші. — Як скажеш, Дем'янов! А тепер мені потрібні мої речі і трохи особистого простору... Зможеш організувати? — Яна схрещує руки на грудях. По красномовному погляду дівчини розумію, мені слід піти, щоб не порушити наше крихке перемир'я. Але цей образ суворої вчительки, ще й гудзики на її блузці раптом так зухвало стовбурчаться... Стрімко відводжу погляд до вікна, щоб не видати хлоп'ячий запал. Чорт, звідки в мене ці брудні фантазії! Навіщо тільки вплутався в заздалегідь програну війну? Невже, поки не отримаю розрядку, мені в кожному її русі буде ввижатися сексуальний підтекст?

— Мабуть, зможу! — швидко опановую себе. — Що мені за це буде?

— Закриєш вакантне місце нічного співрозмовника, — Калініна хмурить брівки, чуючи в моїх словах натяк з розряду тих, що пообіцяв уникати. Як вже тут втриматися, коли кожна дія, кожен жест, кожен погляд Яни просякнуті провокацією. — Або цього замало? Я ще повинна перевірити чи можна тобі довіряти перш, ніж погодитися на твої умови.

— Кому, як не мені, — патетично розводжу руками і, не дочекавшись її відповіді, поспішаю ретируватися, попутно повідомляючи, що речі з маминої квартири чекають господарку в шафі.

Втекти — найрозумніше рішення за моїх обставин, інакше знову налякаю дівчину черговою витівкою. Вже й сам не знаю, чого від себе чекати, бо від одного погляду на Яну в штанах відбувається щось неймовірне, ніби я знову підліток. Не пам'ятаю, коли останнього разу дівчина мала на мене такий вплив. Зазвичай мені потрібен час та більш тісний контакт, щоб запалитися, а тут потримався за коліно і — здрастуйте, товариші.

Виходжу в коридор, тихо зачинивши за собою двері. Притискаюся спиною до протилежної стіни і, насолоджуючись її прохолодою, яка проникає через тканину сорочки, намагаюся віддихатися. Складна штука ці стосунки, завжди доводиться чимось жертвувати, але і порадіти з'явився привід: перший рубіж пройдено — Яна з дітьми залишаються на моїх квадратних метрах.

Коли Мирон з'являється на сходах, здригаюся від несподіванки та пильно вдивляюся в його обличчя. Зовсім вилетіло з голови, що помічник все ще тут, але ж я сам просив його затриматися.

— Ходімо в кабінет, — ледь помітно киваю. Разом спускаємося на перший поверх, заходимо в кімнату, відведену для робочих зустрічей, і щільно прикриваємо за собою двері, щоб ні у кого не виникло спокуси підслухати розмову. Теми, яких збираюся торкнутися, бажано взагалі обговорювати де-небудь подалі звідси.

Підходжу до сейфу, вводжу цифровий код, і металеві дверцята з клацанням відкриваються. Перед моїми очима з'являється купа паперу та маленький чорний кейс, набитий готівкою. Якщо в звичайному житті гроші мені байдужі, то до цих відчуваю стійку відразу.

— Ви взяли гроші та відмовили Крупському, — Мирон сухо підбиває факти зустрічей, що відбулися вранці. — Це остаточне рішення?

Знаю, що помічник має на увазі і як все виглядає з його боку, але це не те, чого я виборюю насправді.

— Ні, — втомлено падаю в крісло, відкидаюся на спинку й заплющую очі. — Це частина плану, якого у мене досі немає.

Беру паузу на кілька хвилин, щоб думки чітко оформилися в голові. Мирон — добропорядний виконавець, але не радник чи стратег. Допомоги від нього чекати не доводиться.

— Я, як і раніше, хочу знати, хто стоїть за вбивством Дідовича, а ще борги Яни не повинні більше ніде блимати, — легше за все було б погасити їх самостійно, але публічно заявляти про наш зв'язок занадто ризикований крок. Я не готов поставити Калініну під прямий удар недоброзичливців, кількість яких у мене зростає в геометричній прогресії. З цього дня ця жінка — моя єдина слабка ланка, я маю добре її оберігати. — Гаразд, — поступово в голові вимальовується якась картина, — зв'яжися з Сиром'ятцевим, передай, що наші добрі знайомі хочуть погасити декілька багатообіцяючих боргів.

Шанс на те, що це не викличе підозр, невеликий, але все ж краще так, ніж оголосити всім, що в моєму житті з'явилася людина, якою дорожу.

Мирон коротко киває, не зронивши ані пари з вуст. Коли двері за ним зачиняються, я на деякий час занурююся в потаємні нетрі свідомості, пропалюючи незрячим поглядом полотно письмового столу. Добру його половину займає нерозібраний стос пошти, але сил взятися за неї у мене так і не з'являється. Стерпних ідей щодо того, як вибратися з лайна, в якому загруз по вуха, на жаль, також.

Стукіт в двері повертає в реальність буття. Ніна Прокопівна, як ні в чому не бувало, кличе до столу. Хоча для неї життя і справді тече своєю чергою. Перший обід з Яною пропускати не збираюся.

Підходжу до їдальні та чую жіночі голоси, нові мешканки мого холостяцького лігва про щось перешіптуються, і я, не втримавшись, завмираю та прислухаюся.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше