Звабниця

Глава 4

– Я не шукала, працюю у «ЛадБуді». А ти як тут опинився?

Повністю ігноруючи моє запитання, продовжував свій допит:

– Працюєш? – невдоволено хмикнув і зацікавлено звів брови догори, –  і ким же?

Здається він не вірить у правдивість моїх слів. От здивується коли дізнається, що я не брешу. Щоб уникнути подальших запитань, прозвітувала:

– Економістом. Сьогодні мій перший робочий день.

– Зрозуміло. Раджу одягатися скромніше, все-таки працюєш у відомій компанії. Олексій Павлович у своєму репертуарі, є у нього слабкість до красивих дівчат. А роботу він за тебе виконуватиме? 

О, то слава про вподобання мого начальника дійшла не тільки до Бориса. Але якщо Влад це все знає, то чому терпить, чому його не турбують яким чином поповнюється штат співробітників у його компанії? Ну, принаймні у фінансовому відділі. Хоча, коли приходила на співбесіду, то у кабінеті бачила двох чоловіків та жіночку, здається будуть моїми колегами. Зробила невинне обличчя:

– Я здатна виконати свою роботу сама. Не думала, що ти віриш у стереотипи, буцімто усі блондинки тупі. Те, що у мене ефектна зовнішність не означає, що у мене обмежені розумові здібності, – намагалася бути переконливою, але про останнє, з точністю до навпаки, дуже часто нагадує мені Борис. Щоб мій співрозмовник не надумав перевіряти мою кмітливість, поцікавилася:

– А ти теж тут працюєш?

– Працюю… 

 Його перебив якийсь чоловік, що проходив повз:

 - Доброго дня, Владиславе Михайловичу! 

- Доброго! Ходи за мною, – невдоволено буркнув він та, вхопивши мене за лікоть, повів за собою коридором. Йому явно не сподобалося, що нас бачили разом, дивна реакція. Ми проминули декілька дверей і завернули за ріг. Опинилися на сходовій майданчику. Він відпустив мою руку:

- Послухай, нам вчора було добре, але якщо вже так вийшло і ми працюємо разом, то не варто будувати романтичні стосунки. У мене є правило – ніколи не зустрічатися зі співробітниками. Я надіюся ти все зрозумієш правильно і не розповідатимеш про наші вчорашні пригоди.

Гад! Як він може відмовлятися від мене? Може цей хлопець заручений? Але це не причина, щоб не розпочинати стосунки зі мною. Принаймні таке ніколи не стримувало моїх колишніх покровителів, а серед них були й заручені, і одружені, і ті, які зустрічалися з іншими дівчатами. Не вірю, що мені попався чоловік з моральними принципами, їх не існує, і не вірю, що я йому не подобаюся. Такі чуттєві поцілунки не вийшли б, якби я його не приваблювала. Згодом перевірю своє припущення, а поки доведеться відступити, хоч я і не відпущу чоловіка, який так божественно цілується, а найголовніше – такого заможного.

– Як хочеш, – на щастя мій голос звучав байдуже. Влад полегшено видихнув. Я вирішила уточнити його посаду. Зараз театрально здивуюся та удам, що не повірила, – а ким ти працюєш?

– Кур`єром. Бажаю плідного робочого дня, – посміхнувся та залишив мене саму приходити до тями.  

От зараза, ще й про посаду свою збрехав. Дивно це все. Зазвичай чоловіки вихваляються своїми грошима та статусами, а цей – приховує. Схоже він і справді закрита книга, але впевнена - я її прочитаю. Найкраще щось дізнатися про людину, це дослухатися до пліток. Звісно не всі вони правдиві, проте частка істини у них все ж є. Доведеться тимчасово потоваришувати з жіночкою мого відділу, сподіваюся вона любить поговорити. 

З таким наміром, вирушила до свого кабінету, все ще обурена відмовою Влада. Варто було мені переступити поріг і одразу помітила Олексія Павловича. Він задоволено дивився на мене:

– О, нарешті ви знайшли потрібний кабінет! – ще й глузує. Решта співробітників з цікавістю спостерігали за нами,  – знайомтеся, це ваша нова колега – Паола, вибачте по батькові не запам’ятав.  А це – Роман – кивнув на світлого, худорлявого хлопця в окулярах, – Назар – чоловік середніх років з товстою обручкою на безіменному пальці. Наявність персня одразу помічаю, щоб оцінити свої шанси. Звичайно з Назаром нічого не планую, а на його руки поглянула випадково, рефлекси у мене такі. – Ніна – пишно тіла жінка, яка зверхньо дивилася на мене.

Мій начальник показав рукою на порожній стіл з комп’ютером та впевнено продовжував:

– Ось, ваше робоче місце. Першим завданням буде складання кошторису на новий об’єкт. Усі необхідні документи у комп`ютері, вам залишається лише систематизувати дані. Вважайте робота зроблена, тільки зведіть цифри разом. На робочому столі є папка яка так і називається «Кошторис». Комп`ютер умієте вмикати?

І цей туди ж. Чому всі вважають мене не дуже розумною? Хоча у цьому вони й не помиляються, проте таке ставлення ображає. Впевненою ходою пішла до свого столу, буркнувши:

– Розберуся.

Олексій Павлович не заспокоювався:

– Якщо виникнуть питання – не соромтеся, мій кабінет поруч.

Я кивнула та увімкнула комп’ютер. Мабуть, цей любитель красивих дівчат, тільки й чекає коли я прийду до нього по допомогу. Не дочекається. Хоч я і жодного слова не зрозуміла зі свого завдання, але головне робити розумний вигляд та вдавати, що працюю. Я й насправді працювала, навіть жодного разу не заглянула на свою сторінку в соціальні мережі. Знайомилася з документами, шукала інформацію про той зловісний тендер. Мої співробітники виявилися не говіркими, але це тривало лише доти, поки наш начальник не покинув свій кабінет та не вийшов у коридор. Роман одразу засипав запитаннями, на які довелося відповідати. Оскільки Ніна якось вороже налаштована, то можливо моїм ключем до новин і пліток стане цей хлопець.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше