Глава 12

Поки Влад чепурився у ванні, вирішила приготувати млинці. Звичайно, замовити їжу було б простіше, але мені захотілося зробити для нього цю невеличку приємність. Хоч тут моя спеціальність кухаря знадобилася. Я так давно не стояла за плитою, що майже забула, як це робиться. Налила чергову порцію тіста на гарячу сковорідку і відчула чоловічі руки у себе на талії. Його губи ніжно поцілували мою шию:

– Не знав, що ти ще й куховарити вмієш.

Я розвернулася обличчям до нього та обійняла у відповідь:

– Вмію, але роблю це дуже рідко. А ти, виявляється, вмієш безшумно підкрадатися. Не чула, як зайшов мій хлопець.

Мені подобається називати його своїм хлопцем, подобається, що він досі тут та горнеться до мене, подобається снідати разом з ним та губитися від цих незрозумілих почуттів, які повністю заполонили моє серце. Сьогодні субота, тож на роботу ми не поспішали. Не хотілося, щоб Влад йшов, але розуміла – силоміць утримувати його біля себе не можу. Під пильний погляд сірих очей помила посуд. Здавалося чоловік закарбовував у пам`яті кожний мій рух. Посміхаючись, видавався щасливим:

– Як плануєш провести вихідний день?

Зважаючи на те, що Борис в Італії й не навідається до мене, то я сама можу розпоряджатися цими вихідними. Мабуть, сходжу в спортзал і у салон краси, потрібно підфарбувати волосся та манікюр підправити. Маю бути вродливою і цього разу старалася не для ведмедиська, а для Влада. Зізнатися йому у таких намірах не могла, нехай вважає, що я завжди красуня. Грайливо поправляючи зачіску, відповіла:

– Ще не знаю. Ти щось бажаєш запропонувати?

– Якщо чесно, то я б хотів розділити його з тобою. Давай десь підемо разом, відпочинемо. Куди б ти хотіла?

Цей хлопець таки дивний. Мало того, що він не боїться показатися зі мною на людях, так він ще й зважає на мої бажання. І хоч я могла отримати нову сукню, кофту чи сумочку, але мені цього не хотілося. Пропозиція сьогодні разом відпочити була пріоритетніша. Поміркувавши, запропонувала:

– Можна ввечері в клуб сходити, потанцювати, розважитися.

Не схоже, щоб він був у захваті від цієї ідеї, проте погодився. Ближче до обіду у Влада задзвонив телефон. Чула його розмову:

– Привіт мамо!... Ні все добре, але я цими вихідними не приїду до вас, навідаюся серед тижня… Так, маю деякі справи, а потім хочу відпочити з друзями… Добре, бувай!

   Те, що він не розповів про мене не здивувало. Всі так роблять, але якщо зазвичай покровителі приховують моє існування від своєї дружини, то Влад від мами. Невже він мамин синочок? Помітивши мою задуманість, хлопець обійняв мене та поспішив поцікавитися:

– Світлячок, ти ж не образилася, що я не розповів про тебе? Просто своїх батьків я не знайомлю з дівчатами й не розповідаю про свої стосунки. Вони дуже хочуть мене одружити й ставлять тисячі питань. 

– Я розумію. Ти ніколи не знайомив їх зі своїми дівчатами?

Вираз обличчя Влада змінився, похмурнішав та посерйознішав. Мабуть, ще досі неприємна тема для нього. Хотілося б вилікувати його від цього болю та заповнити порожнечу у душі. Згадала, як він відреагував, коли мова зайшла про колишню наречену, так різко звернув праворуч, що я тоді ледь не розбила автомобільне скло дверей своєю головою. Сьогодні відреагував спокійніше:

– З одною знайомив. Ми планували одружитися, але не склалося. Пізніше розповім, не хочу псувати такий чудовий день поганими спогадами.

А день і справді видався чудовим. Весь час ми приділили одне одному: розмовляли, сміялися, жартували. Я не відношуся до домосідів, але сьогодні із задоволенням нею стала. Поки я наводила красу у себе на обличчі, хлопець помітив мій паспорт, що безтурботно валявся у мене на комоді. Побачивши його зацікавленість, хотіла сховати такий компромат на себе, проте не встигла. Влад схопив його та відкрив першу сторінку. 

Який жах. Він побачив фото, на якому мені шістнадцять років і я виглядаю дещо не так, як зараз. Тоді я ще не була платиновою блондинкою і темне волосся  зав’язане у високий хвіст це підтверджувало. А ще нерівні брови, не такі пухкі губи, адже ботоксом в той час ще не користувалася, трохи прищаве обличчя та мінімум макіяжу і дибільний погляд. Хоч і не знаю жодної людини, якій подобається перше фото у паспорті, але у мене воно справді було страхітливе. З нетерпінням чекала коли вклеять другу фотографію і на щастя залишилося ще не довго чекати. Але найгірше те, що Влад дізнався мій вік та справжнє ім`я. Звичайно така інформація не залишилася поза його увагою:

– О, то ти Щукіна Павліна Іванівна. Чому тоді представляєшся Паола?

– Ну не Павліною ж. Ненавиджу своє ім`я, мати напевно вирішила познущатися коли назвала так.

Наче їй не достатньо було того, що прирекла мене на таке життя. Жінка, яка народила мене, матір`ю не була, навіть не пам’ятаю її обличчя, у моїх спогадах воно завжди закрите туманною пеленою. 

– А мені подобається. То ти від природи не блондинка? А я ще дивуюся чому ти така розумна, – а він ще жартує. Якщо вірити поширеній хибній думці про світлих дівчат, то я блондинка в душі. Помітивши мій скептичний погляд, продовжував знущатися, наче ця розмова приносила йому втіху, - знаєш, завжди віддавав перевагу брюнеткам, не хочеш повернути свій природний колір волосся?

Впізнала у ньому риси покровителів. Вони завжди змінюють зовнішність своїх фавориток під свій смак, хоча більшість з них шукають дівчину, яка б уже відповідала їхнім потребам – так дешевше. Я стала блондинкою, коли почала зустрічатися з Вадимом – моїм першим покровителем і відтоді колір волосся не змінювала, це ніби мій талісман, який приносить удачу.