Звабниця

Глава 15

  Вхопившись за руки, ми сіли на комфортний диван, і я продовжила: 

- У моєї подруги померла мати й вона просить поїхати з нею на похорон. Якраз у ці вихідні. Це відбудеться у глухому селі тому навіть не впевнена, що там є мобільний зв'язок. Не можу їй відмовити у скрутну хвилину, мушу їхати. Ти ж не сильно засмутився? Я приїду і ми все надолужимо.

– Я поїду з вами, допоможу все організувати.

Не думала, що він таке запропонує. Все ж похорон це сумна подія, розважитися чи відпочити не вийде. Чоловік готовий пожертвувати своїми вихідними днями, щоб розв'язувати проблеми моєї вигаданої подруги, або є простіше пояснення - підозрює мене в обмані. Довелося вигадувати ще причини, чому він повинен залишитися:

– Не варто. Просто на додачу подруга ще й з хлопцем розірвала стосунки й тепер чуже щастя для неї болюча тема. Заздритиме і злитиметься. 

Він ображено забрав свої руки з моїх долонь:

– Як хочеш. Тоді може я хоч грошей на похорон виділю?

Якщо погоджуся, то запідозрить, що я його використовую. На жаль, доведеться відмовитися. Я обійняла його шию та поцілувала у щічку:

– Наскільки я знаю, кошти у неї є, має заможного брата. Постараюся повернутися у неділю, у крайньому разі –  у понеділок вранці.

Важко зітхнув та заправив неслухняне пасмо мого волосся за вухо, яке випало із не зовсім тугого пучка на голові. Бачила, наша вимушена розлука йому не сподобалася, але напевно змирився з нею, оскільки зізнався:

– Я купив білети до Парижу на цей вікенд, хотів, щоб ми гарно відпочили, – бісів Борис, таку поїздку зіпсував. Декілька років тому, разом зі своїм тодішнім покровителем я вже була у Парижі й це місто дуже сподобалося. Поки я належала Вербовському, то не могла нікуди мандрувати, якщо він захоче відвідати мене, то повинна бути дома. Зі сумом у голосі, Влад поцікавився, - коли ти їдеш?

– Завтра на світанку, тож у нас ціла ніч попереду, – намагалася найзагадковіше промовити ці слова. 

– То не марнуймо наш час, їдемо до тебе.

Ага, щоб вранці зустрітися з Борисом. Провела рукою по мужніх грудях чоловіка та грайливо спустилася до низу. Сподівалася такий маневр позбавить його можливості раціонально мислити.

– Краще до тебе, твоя квартира ближче до роботи.

Сірі очі Влада потемнішали й більше не сперечаючись, ми поспіхом вийшли з роботи та на моєму автомобілі поїхали до його житла. Здавалося, він насолоджується кожною секундою проведеною зі мною. Жадібні поцілунки, неспішні пестощі та міцні обійми про це свідчили. Мене ще ніхто ніколи так не цілував, коли лише від поцілунку наповнює почуття щастя та хочеться високо літати над хмарами. 

Серед ночі довелося їхати додому. Влад не хотів відпускати, проте, запевнивши його у такій необхідності, на прощання була зацілована та випроваджена аж до свого автомобіля. Щоб він відпустив мене, пообіцяла зателефонувати, як опинюся вдома. Така турбота приємна, жодна людина ніколи не хвилювалася за мене, навіть власній матері була байдужа і непотрібна.

Вранці важко розплющила очі. Уже сьома година і Борис незабаром заїде, а у мене навіть валіза не зібрана. Неохоче встала з теплого ліжка та готувалася до поїздки. Захотілося почути голос Влада, але враховуючи, що він вчора пізно заснув, то, мабуть, ще й досі перебуває в обіймах Морфея. Щоб не розбудити написала коротке смс: «Я вже за містом, все добре, не хвилюйся. Сумую за тобою. Цьом». І в кінці не забула про смайлик із сердечками. Я й справді сумувала за ним, бажала зустріти цей ранок у його гарячих обіймах. Коли приїде Борис, доведеться вимкнути телефон. Щоб мій хлопець не дивувався, чому я поза зоною, довелося вигадати, що я уже за містом. Взагалі я не пишу смс своїм покровителям і не телефоную. Це пов’язано з тим, щоб не набридати, та і їхні дружини можуть дізнатися про моє існування. Але з Оксинчуком все інакше, здається він не проти моїх дзвінків і смс які пишу дуже рідко.

Влад несподівано зателефонував. На радощах забула про те, що згідно з легендою я їду в автомобілі й швидко відповіла на дзвінок. Чоловічий голос наповнений ніжністю, невидимими струнами прокрався у моє серце: 

– Привіт! Як ти?

– Усе добре, – миттю згадала, що я буцімто їду, поспішила випередити запитання чому так тихо навколо, - заїхали на автозаправку, вирішила тобі написати, гадала ти спиш.

– Спав, але твоє смс мене розбудило. 

– Вибач, не хотіла. Просто не знаю коли ще випаде нагода з тобою зв’язатися. Аліна вся на нервах, весь час її заспокоюю.

У присутності ведмедиська не телефонуватиму і вигадка про неврівноважену подругу має спрацювати.

– Розумію. Не турбуйся, подбай про подругу. Я сьогодні поїду до батьків.

Нашу розмову перервав паралельний дзвінок Бориса. От гадина, знає коли телефонувати. Довелося знову фантазувати:

– Все, Аліна повертається до автомобіля. Ми вже їдемо, бувай. Цілую.

– І я тебе цілую, причому у різні місця.

Одразу згадалася наша бурхлива ніч і мої щоки спалахнули вогнем. Це тільки Влад вміє роздмухати полум’я в мені, навіть на відстані. Перемкнувши телефон на дзвінок ведмедиська, почула холодний та хриплий голос:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше