8 розділ

Настав новий день. Нарешті мені не погано, так багато пити більше не буду. Зранку Ден написав шо можна було б сходити в ресторан і я згодилась. Підготувалась як завжди і настав час іти. Він пр їхав по мене своєю чорною шикарною машиною, я сіла в неї і ми поїхали. Приїхали до якогось дорогого і красивого ресторану, будівля в якій декілька поверхів,  він вибрав останній. Ми сіли за стіл, в залі було дуже красиво і по сучасному, з вікна дуже гарний краєвид, я заказала суші а Ден шашлик. Ми їли і розмовляли про різне, про своє. В залі були одні ми, напевно він забронював весь цей поверх. Ми розмовляєм і тут чуємо крики, забігає якась дівчина і з кр ками, бистрим кроком іде до нас, а офіціант за нею.

— Вибачте Ден Маркович, я їй казав що сюди не можна а вона мене не послухала. — сказав офіціант. По Дену було видно що він схвильований і цю дівчину знає. Вона підійшла до нас ближче, дала Дену ляпаса і почала на нього кричати. 

— Яна що ти робиш! — Крикнув Ден.

— Що я роблю!? Це ти що робиш! Думав повечеряєш зі мною, подаруєш дорогі подарунки, переспиш декілька і все! Киданув як якусь непотрібну шлюху! Нащо було влюбляти мене в тебе а потім використовувати! Я тобі не шлюха щоб тільки наніч викликати і трахати! — я сиділа в шоці і нічого не розуміла. 

— Що ти мелиш! Я тобі казав що не хочу серйозних стосунків, в мене були проблеми і я просто хотів розслабитись! Я тобі це казав ще при першій зустрічі! 

— Ні я не хочу цього чути! Я не хочу бути кинутою шлюхою! — я вже не витримала і вмішалась в їхню розмову. 

— Ден.. я не розумію,  що це все означає? 

— Каро я.. я.. я тобі пізніше все об'ясню. Давай нехай ця ненормальна покине зал. Яна іди звітси! Я все ясно сказав! — вона почала плакати а я не могла з місця ворухнутись. 

— Як ти можеш таке казати! Я не вірю що це був лише секс для тебе!

— Каро пішли звітси. — тихенько сказав мені Ден взявши мене за руку і повівши до виходу. Я забрала руку. 

— Ден я вагітна!!! Почуй мене, я вагітна! — продовжила вона плачучи. 

Після цієї фрази мені як кришу знесло, в мене з очей потекли сльози, я не змогла більше тут знаходитись, я миттю вибігла з залу і ліфтом поїхала на 1 поверх. Ліфт був прозорий тому я замітила що Ден біг по сходах за мною але ліфт швидший тому вже його не було видно. Далі я вийшла з ресторану і побігла куди очі бачили. Я не знала і не бачила і не думала куди біжу. Просто не було сил і часу, я хотіла втекти... втекти від цього всього. Я бігла близенько біля дороги і раптом в мене підкосились ноги і я просто зійшла на дорогу і все що я пам'ятала це фари машини які рухались мені на зустріч, сигнал машини і звук тормозіння а потім темрява. Ще згадую моменти якісь не зрозумілі, це як підходить якийсь чоловік, метушиться і говорить по телефоні, я позчула фразу 'потрібна швидка, терміново' і ще 'мені якась дівка під колеса машини кинулась'. Потім ще згадую моменти як я ніби в швидкій із маскою якеюсь на обличчі,  а ще як я в лікарні і мене везуть на якійсь каталці і кричать щось не зрозуміле, далі темрява і я проснулась в палаті. Рук і ніг не відчувала, на правій руці гіпс і на нозі теж, голова перев'язана зверху. Я в недорозуміні, нічого не пам'ятаю. Біля мене сидить мама і Ден... Ден¿ що він йопа мать тут робить. Я відчула що зла на нього але не розуміла чому. 

— Доню, доню. — каже мама плачучи. — Ти проснулась, нарешті. Ден клич лікаря. — він побіг по нього. — Сонце моє, моя маленька, як ти себе почуваєш? — мама говорила плачучи але з усмішкою радісною. Я попробувала щось сказати але говорити було важко. Не зважаючи на це я змогла видавити з себе декілька слів. 

— Не знаю мамо, що сталось, чому я тут?

— Ти попала під машину. Лікарі сказали що ти ще не сильно постраждала. Завдяки водію який загальмував і вчасно викликав швидку. В нього струс мозку і деякі поранення а в тебе перелом руки, ноги, двох ребер і на обличчі поранення і теж струс мозку. Але водій був досвідчений то ти жива. — мама почала ще сильніше плакати. — Доню ну чому ти вибігла на дорогу? — запитала мама ридаючи. І тут я все згадала. З очей потекли сльози і в палату якраз зацшов Ден і лікар. Я подивилась на Дена, він дивився на мене і сумно опустив голову, таке відчуття ніби він зараз заплаче. Але обідно мені а не йому, не можу на нього дивитись, я відвернула голову. Він вийшов з палати, лікар підійшов до мене і сказав мамі вийти, вона вийшла а він мене оглянув і задавав запитання як я себе почуваю, ще зняв пов'язку з голови і сказала що я не прокидалась 2 дні. Прийшла медсестра і вколола мені укол заспокійливого. Після цього вони вийшли і зайшла мама.

— Доню ти маєш відпочити а мені пора додому бо вже пізно. Тому давай до завтра. — вона мене поцілувала. — Я тебе люблю, все буде добре. — і пішла. 

Я почала згадувати все що сталось в тідні і стало сумно і обідно а ще я була на нього дуже зла,  за що він так зі мною, я ж люблю його, бачити його не хочеться, а він до речі зник десь, але це й на краще, я не готова його зараз бачити і говорити з ним. Трішки подумавши про це я заснула. Проснулась я зранку, мама була в палаті і говорила з лікарем, він сказав що випише мене десь через тиждень але я буду приходити на провірку кожного тижня. Ходити мені було важко тому в туалет мене заводили медсестри, було обідно за це, їла я лівою рукою, спочатку не дуже виходило, сидіти і ходити було важко тому в більшості я лежала. Лакар, Віктор Мирославович сказав що я скоро поправлюсь, він був дуже хорошим. Вже обід, поївши я попробувала піти в туалет сама, туди зайшла ну нормальненько, важко але без перешкод а от назад іти було все важче і важче, майже біля палати я впала, нікого не було, тільки Ден з'явився на горизонті. Оох блін ну тільки не він. Він підбіг до мене і бистро але ніжно і обережно підняв на руки. 

— Ден відпусти. Я сама можупіти.

— Я бачу як ти сама ходиш, не буть такою впертою, це заради твого блага. — він заніс мене до кімнати і положив на ліжко. Я трішки постонала від болю але нарешті вмостилась.