Глава 12

Марина зробила для себе не просте рішення – піти з зграї. Поки що, про це знала тільки я. Куди? Вона не вирішила і сама. Можливо в сусідню, а може і взагалі покинути цю область. На мої вмовляння не реагувала, хоч ми дуже мало спілкувались, ця ніч зробила нас ближчими. Єдине, з чим погодилась "конкурентна" – це вирішити питання з лютозвіром. 

 Понеділок приніс добру звістку, мене підвищіли до офіціантки. Нічого важкого, але безсонна ніч і моє загальне самопочуття зробили свою справу – все вилилось з рук, я плутати замовлення і неправильно рахувала решту. Директорша викликала на підміну Риту, а мене відправила лікуватись, на цілий тиждень! Добре хоч лікарняний оплачувався. 

 Біля порогу лежав букет з розкішних білих троянд, без надпису, або що. Яка жінка не любить квіти? Я відразу записала романтичний сюрприз до заслуг Влада, потім подумала за Андрія. Може взагалі це Женя Христині приніс? А я вже губи розктала. 

 Сестра ще не повернулась зі школи, наші стосунки так і не налагодилися. Лягла на ліжко і задрімала.

 Сни мінялися з неймовірною швидкістю, я відчувала тревогу і неймовірний біль крізь сон, та прокинутись не могла. Мені снились вовки, їх було багато, вони гарчали і кидали на мене, я бігла не розбираючи дороги. Тіло не слухалось, намагалась втікати швидше, падала, котилась у брудіі та листі. Вставала і знову бігла не розбираючи дороги, хоч здавалося сили давно покинули мене. Я не бачила своїх рук, чим старанніше простягала долйоні до обличчя, тим частіше лицем стикалася з землею. Можливо у мене гарячка? Сподіваюсь після школи Христина навідається до мене, бо так помру і не помітить ніхто. 

 В себе я пришла ривком. Сил не вистачало навіть на те, щоб росплющити очі. Я ніжилась в чиїхось теплих обіймах, було абсолютно однаково хто б це міг бути. Було добре, тіло відпочивало від шалених скачок увісні. Можливо саме зараз мене несуть у авто швидкої допомоги, доросла дівчина, а бавлюсь зі своїм здоровьям. Треба відразу було звернутись до лікаря. 

 Мене бережно опустили на щось м'яке, схоже на сидіння. Може я і була права. Закутали міцніше у ковдру і поцілувати у чоло. Чула як зачинились двері автівки. Рушили. 

 Тільки тепер я змогла відкрити очі, це коштувало чималих зусиль. Я лежала на задньому сидінні машини Влада, вона вже була мені знайома. Рухались повільно, переймався щоб я не скотилася. Оцінити напрямок в якому ми пересувалися не могла, я навіть поворухнути головою ледь змогла. 

 – Влад… – я хотіла запитати куди ми їдемо і що сталося, та голос теж мене не слухався. . 

– Тихіше! – він на секунду відволікся щоб доторкнутися до моєї щоки. – Все позаду, ти в безпеці. 

 А хіба моє життя було під загрозою? Чи може ми вже повертаємося з лікарні? Навряд чи мене відпустили б в такому стані. Невже то був не просто страшний сон? Вовки хотіли мене вбити? Навіщо? Скільки питань і жодної відповіді. 

 Мій біологічний годинник нарахував близько години,  як ми їхали. Нарешті я відчувала руки та ноги.  

– Де ми? - найкоротше шо я могла запитати. 

– В Сумскій області, - спокійно відповів, побачивши моє ошарашене обличчя, загальмував. – Ти що, нічогісінько не пам'ятаєшь? 

 Я сіла на сидіння і зрозуміла що абсолютно гола. Кутаючись у ковдру, зазирнути у вікно. Поля та лісосмуга. Що, чорт забирай, ми робимо в Сумах? Що саме я не пам'ятаю?

– Давай доїдемо до заправки, я придбаю нам кави і все розповім? В багажнику є моя футболка та сорочка, одягнешь? 

 Сенсу соромиться хлопця вже не було, здається він і так бачив занадто багато. Та все ж, жестом, вигнала його геть з авто і наділа темно-синію сорочку, вона хоть трохи давала відчуття захищеності. До обіцяної зупинки нам довелося проїхати ще хвилин п'ятнадцять. Ми в'їхали в село городського типу під назвою "Велика Писарівка". На жаль у єдиній заправці випити чогось гарячого ми не змогли, користуючись "Google мапою"  поїхали в "SoVa cafe".  Я тільки зраділа, бо їсти хотілось звірськи. Влад наче думки мої читав, приніс в пластмасових контейнерах горячу піццу, хоч чекати довелось його повернення довгенько. А життя налагоджується! Чоловік кинув до рота шматок страви і рушив далі, мене, після ситного сніданку, чи може обіду, хилило в сон. Та я стійко трималася, бо хотілось знати подробиці, Влад не змушував мене чекати: 

– Сьогодні ввечері ти обернулася, – сказав не дивлячись на мене, я майже вдавилася шматочком салямі. – Тут таке почалося… 

– Що? - прокашлявшись. 

– Божевільня! - він дозволив собі глянути в мій бік та ласкаво посміхнутися. – Я відразу відчув що з тобою щось не так. Знайшов тебе в лісі, там вже був Андрій, на підході його зграя. У той момент твій звір взяв всі події під свій контроль. Була зовсім дика, перелякана і чкурнула в невідомому напрямку. Я за тобою, і білобрисий цей – теж. Вже поблизу Сосновки ми отримали ще один хвіст – лютозвіра.  

 Я слухала і очі на лоба лізли. Подібне відчуття було лише на першому курсі в універі, я тоді так наликалась, що всю вечірку геть не пам'ятала. Тоді, саме так, моя подруга розповідала про мої "подвиги".

– Врятувало тебе лише те, що при першому обороті – сили л'ються через край. Рись наздогнала тебе раніше. Не дивлячись на свої розміри ти билась з нею на рівні. Там вже наспіли мої хлопці, та Андрій. Ти помчала через ліс, за тобой погнались декілька вовків, ми намагались впіймати вбивцю, та вона рушила у твоєму напрямку. 

 Він важко зітхнув:

– Я боявся за тебе! Ти бігла, не зупиняючись ні на мить. За тобою встигали лиш найшвидші, з моє зграї – Мілена, Рита – з Андрія. Нагнали тебе біля кордону з Полтавською областю, там ти добряче потріпала Риту. Її, до речі, зараз лікує Христина. Коли я зрозумів, що спіймати тебе не так просто, наказав Мілені стежити за тобою, а сам повернувся за авто. Всі інші зостались на ліквідації лютозвіра. І ось, я спіймав тебе, та й то, лише через те що геть знесилена.  

 Оце так пригода. То чому я нічого не пам'ятаю? Лише розлючені морди вовків.