Глава 14

Коли я відкрила очі, мені знадобилося декілька хвилин, щоб зрозуміти хто я та де знаходжусь. Автомобіль стояв на стоянці, Влада не було. Озираючись, зрозуміли що ми в місті, в моєму рідному місті — Дніпрі. Згодом повернувся мій персональний водій в гарному настрої.

– Відпочила? - запитав, відкривши дверцята. – Спляча красуня.

– Слухай, не знавець, як там Рита? – з розповіді чоловіка та моїх спогадів, зробила висновок, що саме її я намагалась позбавити життя.

– Не хвилюйся, – поспішив заспокоїти. – Все добре, мені телефонували. А зараз, – він простягнувся мені свою курку. – Ходімо. Тобі конче необхідні позитивні емоції, до ночі встигнемо.

Не сперечалися, та постало питання про взуття. Хлопець довго не церемонився, підхопив на руки й поніс у торговий центр. Увага всіх була прикута до нас: тикали пальцями, хіхікали, знімали на телефон. Хтось кричав, що це новий пранк. Прям як на тому, проклятому, мості. Мені було геть не зручно, та Владу все ні по чому.

Я чекала чого завгодно, та ніяк не бутіку з спідньою білизною. Влад поставив мене біля приміряльной, до нас вже поспішали консультант:

– Вибачте, — захекалась вона. – Це не місце для знімання!

– Дівчино, – він подарував їй таку усмішку, що мені захотілось його вдарити, невже ревнощі? – Я викрав кохану прямо з ліжка, голу і босу. Чи не могли б ви швиденько щось їй підібрати? Ціна не має значення.

Оце так жартівники, я аж фиркнула. Перший комплект білизни, який мені підійшов я і вдягла. Навіть на цінних не дивилась, для моєї кишені – це занадто.

– Можна глянути? - щебетав він під кабіною.

– І не мрій! - він знущається!
Важко зітхнув.

Таким же чином ми навідались до магазину одягу, я обзавелась джинсами та приємним на дотик в'язаним светром жовтого кольору. Чоловік настояв на покупці чорного пальто, хоч я і завірила, що за один вечір зі мною нічого не станеться, тим паче в ТРЦ. І, нарешті, взулась в короткі чорні черевички на підборах.

– Пропоную поїсти, а після, прогулятись набережною. Як тобі?

Через п'ять хвилин ми вже сиділи у затишному ресторанчику зі скляними перегородками, через які відкривався вид на фонтани. Приємна мелодія грала коло нашого місця, в такій атмосфері легко забути про свої неприємності, а просто насолоджуватись смачненьким. Влад замовив роли, їх я обожнювала. Ми говорили про різні дрібниці, жартували. Як виявилось, Влад вебдизайнер, доречі перспективний, грошей на життя вистачає. По ньому і не скажеш.

– Даш, — він взяв мою руку у свою. – Я дещо переймаюсь за тебе… А твоя лисиця начебто прийняла мене. Як ти дивишся на те, щоб переїхати до мене, хоч на деякий час?

– Ну… – неочікувано. – В мене, на скільки ти пам'ятаєш, є молодша сестра. Та й вдома нас є кому захистити.

– Кому? – наступив брови. – Тій купці аматорів? Не сміши! Єдиний, хто може потягатись з лютозвіром з їх зграї — це сам альфа. Він же не буде ночами сидіти під твоїми дверима.

– А ти будеш?

– Якщо ти захочеш.

– Ну якщо ти такий впертий, можеш пожити в нас, – я акуратно забрала свою руку і відпила соку. – Звільню тобі свою кімнату, сама поки побуду з Христиною. Або у вітальні, на дивані.

– Ти мене трохи не правильно зрозуміла, – він відкинувся на спинку стільця і вже звичним жестом пройшовся п'ятірнею по волоссю. – Я хочу оберігати тебе завжди.

Не зрозуміла, він що, майже у коханні мені зізнається?

– Влад… – я шукала потрібні слова. – Я не впевнена…

– Це через Андрія?

Я мовчала.

– Ти що, не розумієш що ти не потрібна йому?

Мені стало боляче. Яке він має право обирати за мене? Це лише моє життя!

– Те, що тебе обрала лисиця – нічого не означає. Ще є я. Та і тебе тягне до мене через неї.

– Це не так, – як відрізав. – Я зустрів тебе, звичайну дівчину. Ти мені сподобалась. Раніше, вовком, я жодного разу до тебе не приходив.

Повисла тиша, напружена, аж у вухах дзвеніло. Апетит зник, гуляти теж різко перехотілося. Я намагалась дивитись куди завгодно, лише б не зустрітись поглядом з Владом.

– Ти любиш солодку вату? – як в нього це виходить, говорить, наче нічого й не сталося.

– Ну… , – трохи розгубилася. – Так.

Набережна річки Дніпра вражала своєю протяжністю – понад тридцяти кілометрів, а також красою. Не дивлячись на те, що я була тут багато разів, не змогла відмовитись від насолоди помандрувати берегом. Тут знайшли солодощі, напої і лавки для відпочинку. Дозволили собі розслабитись. Забути про неприємності, відчути себе звичайнісінькою дівчиною до якої так вправно залицяється молодий чоловік. Навіть не відсмикнула руку, коли його замерші пальці торкнутись моїх. Він обхопив долонею мою, зігріваючи. Тепло і приємно, повертатись не хотілося, та це не могло тривати вічність.

Влад до хати не заходив, наперекір запрошенню, поїхав. Зустрічати вийшла Христина, у вечірніх сутінках я не помітила її змореного вигляду: синці під очима, нездорову блідість, затуманені очі. В домі вона пояснила, лікування відняло багацько сил. Коли моє життя висіли на волосині – сестра багато зрозуміла для себе, довелось вислухати багацько вибачень та те, як сильно мене любить Христина. З вовків в нас залишилась ще одна людина, це стало приємним сюрпризом – Марина. Білявка чекала на мою появу, обняла при зустрічі.

– Ти просто неперевершена! - я не відразу зрозуміла її захоплення. – Така грація, краса, сила! Я позаздрила! Ти не проти, якщо я заночую в тебе? Зрештою, ти ще досить непередбачувана, та й ця рись…

Проти я не була. Здається, не просто так Марина не хоче йти додому, чи це не причина у розставанні з Андрієм?

Змін у поведінці домашнього улюбленця, на щастя, я не помітила. Хто-хто, а Герда любить мене ким завгодно, буду я лисицею чи монстром. Пес приніс свої іграшки, плутався під ногами й безперестану махав хвостиком-кільцем. Нарешті, я вдома!

Коли на вулиці геть стемніло, біля будинку зупинилась автівка. Кого принесла нечиста в цю годину? У двір вже заходив гість, коли я визирнула з дверей, Влад. Хлопець йшов до будинку зі спортивною сумкою на плечі.

– Я не відмовляюсь від своїх слів, — самовпевнено заявив. – Цієї ночі тебе оберігатиму я!

І що, відмовляти? Я ж, начебто, сама запропонувала. Не дім, а «Рукавичка», жаби, мишки й ведмедя немає, проте вовка – аж два! І відьма.