Дякую читачам "Музи"!

Автор: Мар'яна Доля / Додано: 16.06.21, 23:34:55

Приємно було побачити, що мій новий роман знаходиться на першому місці в "драмі". Це дійсно драматична історія, хоча, можливо, на початку вона такою й не здається))

Але всьому свій час, і герої теж іноді можуть змінюватися, як і обставини їхнього життя...

А сьогодні вийшлов новий розділ, усіх, хто зачекався, запрошую до прочитання. А хто ще незнайомий з цією історією, запрошую  сюди, впевнена, ви не пожалкуєте!

Уривочок з розділу, котрий щойно з'явився на сайті:

Того понеділка в середині вересня була дуже спекотна погода. Я помітила, що саме 17-18 числа першого місяця осені завжди жарко, неначе ненадовго повертається справжнє літо. 

Я пішла до інституту в джинсах і  білій футболці,  раділа сонечку та тому, що дерева все такі ж зелені, як улітку. Мені не хотілося, щоб швидко  наставала осінь. 

День складався непогано ( хоча це був і понеділок). Останньою парою в нас була історія України, яку читав Мельник.

І коли він після закінчення заняття попросив мене підійти, ніхто ( в тому числі і я) не здивувався. Куратор вирішує якісь нагальні питання зі старостою — це була така звична картина, і вона повторювалася вже десятки разів.

— Ви маєте хвилинку вільного часу? — запитав мене Олександр Миколайович.

— Так, звичайно, — я усміхнулася.

Просто тому, що мала гарний настрій цього дня.

Він пішов до деканату, а я за ним. Там нікого не було, лише на стільці в кутку кімнати лежала купа якихось речей, це було схоже на одяг на вішалках, закритий тканинними чохлами. 

— Знайома костюмерка з театру віддала мені списані костюми, їм спонсори придбали нові. Збираюся занести їх додому, подивитися, в якому вони стані, дружина їх випере, попідшиває, доведе до пуття. Допоможете донести їх до моєї квартири? Тут недалеко.

Я погодилася. Зрештою, нічого кримінального у цьому проханні не було. Тим більше, він так невимушено згадав про свою дружину, що я подумала — вона зараз удома. Я занесу одяг та й піду собі, а вони вже хай удвох дають йому раду.

Отже, я підхопила в обидві руки жмут речей, що пахли фарбою і трохи пилом, немов до цього лежали в кімнаті, де йшов ремонт. Мельник узяв усе, що залишилося, і ми пішли. 

Будинок, де мешкали викладачі, знаходився недалеко від нашого гуртожитку. Він навіть планування мав схоже. Тільки тут у кожній  кімнаті жила не групка студентів, а окрема сім'я. 

Я трохи хвилювалася через майбутню зустріч із дружиною Олександра Миколайовича. Що їй казати, як привітатися, щоб не виглядати повною дурепою чи забитою провінціалкою? 

Увесь час, поки ми піднімалися сходами на четвертий поверх, я у своїй голові репетирувала сцену привітання.

Однак ці зусилля виявилися даремними, бо, коли ми підійшли до потрібних дверей, Мельник дістав з кишені зв'язку ключів і почав відчиняти двері. 

— Заходьте, почувайтесь, як удома, — він гостинним жестом запросив мене досередини, і я, чомусь згораючи від сорому, увійшла до квартири.

Тут було затишно і приємно пахло домашньою випічкою, аж у мене слинка покотилася.

Я озирнулася навколо в пошуках місця, де можна покласти мою ношу, і Мельник вказав на невеликий диван у вітальні. Потім запросив мене до кухні випити чаю.

Хоч я й не планувала тут затримуватися, однак відмовитися було якось незручно. І не тільки через те, що  викладач образиться і зможе знизити мені оцінки. Сама не знаю, що рухало мною того дня, але я досить охоче погодилася, і незабаром ми з Олександром Миколайовичем ласували смачним рулетом з маком і пили міцно заварений чай із синіх фарфорових чашок. 

Не пам'ятаю, про що ми тоді говорили, здається, обговорювали наш майбутній спектакль. Мельник дуже цікаво розповідав про одяг, який носили у середньовічній Європі.

— Показати вам сукню Джульєтти? — раптом запитав він.

Я думала, що зараз він принесе якусь книгу чи альбом репродукцій, тож кивнула головою. Мені й самій було цікаво поглянути на ту сукню.

 

Але викладач пішов до вітальні і за мить повернувся з одним із тих вішаків, які ми тільки що принесли з інституту. Швидко зняв сірий тьмяний чохол, і я побачила червону сукню, пошиту з чогось, схожого на оксамит, з довгими рукавами, корсетом, довгою спідницею, трохи призібраною з боків, і чималим декольте.

— Це буде мій костюм? — несміливо спитала я. 

— Так, — він простягнув сукню мені. — Давайте, раз ви уже зайшли сюди, приміряйте її, подивимося, чи не потрібно буде підганяти по фігурі. Моя дружина добре шиє, вона закінчила факультет трудового навчання. 

Я знала, що його благовірна теж викладає в інституті, але не на нашому факультеті. Але пропозиція переодягнутися була несподіваною, і я завагалась. Хоча все ще я не бачила в цьому жодного підвоху. Просто думала — раптом господиня квартири повернеться саме тієї миті, як я дефілюватиму у цьому вбранні перед її чоловіком. Буде не дуже зручно.

Тому я продовжувала стояти, нерішуче дивлячись то на сукню у своїх руках, то на Мельника.

— Аліно, що не так? — якось невдоволено спитав він. 

— А де можна перевдягнутися?

— Та де вам буде зручно, ось можете зайти до ванної кімнати.

Я хутко пішла у ванну і замкнулася на шпінгалет. Скинула футболку, залишившись тільки у бюстгальтері. Але джинси вирішила не знімати, зрештою, сукня була довгою, до самої підлоги, їх з-під неї й видно не буде.

Я сяк-так розібралася з тим, де перед, а де зад, і натягнула на себе незвичне вбрання. Поглянула у дзеркало. Сукня була досить важкою і щільною, і мені одразу стало жарко. Чимале декольте хоч і виглядало органічно з костюмом, викликало в мене дискомфорт. Я ніколи не носила такого. Завжди надавала перевагу простому, спортивному стилю. 

Але найгірше було те, що сукня застібалася ззаду на гачки та ще на ній було багато шнурків і зав'язок, яким я, хоч убий, не змогла дати раду. 

"Це ж лише примірка", — вирішила я і сяк-так розправила сукню, перекинувши розпущене волосся наперед і намагаючись замаскувати ним надто вже оголені плечі і шию. 

— Аліно, ви вже? — почувся за дверима голос Мельника.

Я смикнула за шпінгалет, і двері відчинилися. Олександр Миколайович стояв переді мною і пильно мене оглядав. Мені чомусь стало соромно, я підняла руки і схрестила їх на грудях. 

Але він зробив усього один крок і опинився в мене за спиною.

— Тут треба ось так застібнути, — сказав спокійно, і заходився давати лад усім тим гачкам та шнурівкам так, немов усе життя тільки тим і займався...

Натискайте на кнопку "Відстежувати автора", щоб не пропустити продовження!

3 коментаря

Авторизуйтесь, щоб додавати коментарі

Увійти

Нехай і надалі творча музу не полишає! Успіху Вашому роману:))

Мар'яна Доля
17.06.2021, 15:33:51

Сніжанна Четверт, Дуже дякую за побажання! Навзаєм!

avatar
Марі Керімей
16.06.2021, 23:45:16

Мар'яночко... Вітаю тебе. Успіхів надалі. Книга і справді варта уваги багатьох читачі. Я завжди чекаю нову главу і в передчутті. Хочу ще і ще. Проковтнути цілком і повністю все))

Марі Керімей
16.06.2021, 23:53:52

Мар, Вже чекаю на цього зухвалого Мельника))

avatar
Рома Аріведерчі
16.06.2021, 23:38:01

Вітаю з першим місцем.
Відчувається, що історія не проста. І що все тільки на початку. Але читається легко, немає нагнітання негативу заради негативу.

Мар'яна Доля
16.06.2021, 23:39:52

Рома Аріведерчі, Дякую! Тут дійсно буде багато неприємних і морально тяжких речей. Але я люблю про все говорити простими словами. Так краще доходить))

Books language: