Флешмоб "Перше знайомство героїв"

Автор: Каміла Дані / Додано: 26.09.21, 00:42:38

Доброго вечора шановні читачі

Вирішила і я приєднатися до флешмобу від Мар'яни Долі

"Перше знайомство героїв"  

Книга  ШЛЮБНА НІЧ, думаю багато читачів пам'ятають цю зустріч.

 

Шматочок:

- Вибачте, такі затори, жах! Самі розумієте - п'ятниця, всі поспішають додому, - знімаю пальто, недбало кинувши його на диванчик. Сідаю в крісло, і тільки тепер підіймаю очі на свого гостя.
Ну і в якому місці він красунчик? Буйвіл! Що в ньому привабливого, не зрозумію? Страшний і навіває страх. Саме страх я відчула, подивившись на цей екземпляр! Вперше за сім років!
Коротко пострижене, чорне, як попіл волосся, борода густа, в міру довга. А з цієї темряви, немов два діаманта, світяться світло-блакитні очі. Ніс прямий, риси обличчя правильні. Але тіло чоловіка, немов тулуб ведмедя. Руки немов лапи. Плечі широкі, можливо, він навіть високий, але поки він сидить, не зрозуміло. Одягнений в бордовий дорогущий костюм і сорочка, трохи світліше тону костюма, тканина облягає дуже тісно тіло. І звісно краватка. Сидить, закинувши ногу на ногу, рукою підпирає підборіддя, чухаючи бороду. На зап'ясті золотий годинник, а на тильній стороні долоні красуються грубі вени.
Енергетика у чоловіка, який сидить навпроти, просто жахлива. Я добре відчуваю хвилі злості та агресії, які виходять від єдиного тільки погляду. Він мовчки дивиться на мене, немов  на товар в магазині.
- Ще раз приношу свої вибачення! - кажу рівним голосом.Він продовжує витріщатися на мене, трохи змінивши позу, в якій сидів. Дихає рівно, шумно, немов розлючений бик. Буйвіл, тільки роги прикласти до голови й готово!
Я теж не здаюся. Дивлюся в блакитні очі та намагаюся витримати погляд. Дуже важко, і страх з кожною секундою вбирається в клітинки мого тіла все глибше.
-Ну привіт Ягідко! - нарешті вимовляє крижаним голосом. Від його баса мене навіть пересмикнуло. Клубок нервів почав розв'язуватися в мені, і з'явилося чітке бажання послати погуляти його під зірками. Повісити фотографію на дверях в ресторані — як кримінальника, щоб охорона більше ніколи не впускала.
- Ми знайомі? - хамло. Я вже починаю розуміти, чому Наталя не хотіла з ним розмовляти. Дивиться на мене як на шльондру, придбану за декілька баксів. Ні, я теж не дуже поважаю протилежну стать, але і ж не хамлю всім підряд!
- Я хочу спілкуватися зі своїм сином! - ще один...

- Будь ласка, я-то тут при чому? Я керівник ресторану і засновник благодійного фонду. І вашого сина я не знаю! - виродок. У мене навіть страх пропав, залишилася тільки злість. Тільки відпочинок мені зіпсував, дурень!
- Я що, так змінився, що не впізнала? - Аня мала рацію. Не треба було йти на інтерв'ю. Тільки проблем додалося.
- Вибачте, мені сказали, що ви прийшли зробити внесок в мій фонд? Чи я щось не так зрозуміла? - починаю злитися. Боюся, можу не стриматися і наговорити зайвого. Фільтрувати мову, коли я зла, не вмію, і можу образити в пориві злості. Не дарма мене прозвали в ресторані Бефаною.
Це щось на зразок Баби Яги, тільки ім'я сучасніше, типу клички.
- Гарний бізнес закрутила на мої гроші. Тільки, чому Чванова в долю не взяла? Жадібна? - при згадці прізвища мого колишнього чоловіка, у мене з очей посипалися іскри гніву. Боюся, що стримати себе я вже не зможу. Всередині вже прокинулася та, яку я так старанно ховала.
- Вимітайся нахрін, і забудь сюди дорогу! - кажу крізь зуби, дивлячись в очі. Я вже готова вчепитися йому в горлянку. Скотини! Всі чоловіки - скотини!
- Прикрий пащу, я тобі не Артемчік! - відкидається на спинку крісла і відповідає таким же крижаним голосом.
- А я тобі не шльондра зі стометрівки! Кажи, що треба й забирайся! - в голові я вже прибила цього виродка. Треба піти в зал днями, спустити пар, раз з сексом не вийшло.
- Я вже сказав. А за те, що приховувала від мене сина, ми поговоримо пізніше. Даю тобі тиждень, підготуй дитини до зустрічі з батьком! - починаю сміятися на повний голос. Триндець! Що за світ такий, за популярність і гроші продають душу демону.
- Знаєш, ти вже третій за місяць. Звичайно, більш оригінальний. Всі просили тільки моєї руки, а ти пішов більш цікавим шляхом, але неправильним. Я тільки не можу зрозуміти, з чого таке бажання, стати батьком моїй дитини? Свою заведи! - дивлюся на цю брилу і розумію, що я знайшла великі проблеми на свою голову. Але я будь-кому відгризу голову, хто стане на моєму шляху і захоче образити чи використовувати мого сина.
- А я чув, що жінка не забуває свого першого чоловіка? Мабуть, ти не жінка, стерво!

 

Встаю з крісла. Спираюся кулаками об стільницю. Усередині все горить вогнем і спрагою скрутити шию представнику сильної половини людства. Той страх, що я відчувала трохи раніше, перетворився в лють і я готова до атаки.
- Так, я — стерво! І повір, свого першого чоловіка я пам'ятаю дуже навіть добре! Неможливо забути фізіономію, яка кинула тебе напризволяще. І ще, моєму синові не потрібен батько! - випрямляюся в повний зріст.
Чоловік підіймається на ноги. Робить крок до столу. Кілька миттєвостей дивиться в очі, неспішно обходить стіл. Ногою штовхає моє крісло. Зупиняється, майже впритул до мене. Я стою, не рухаючись. У моїй голові просто все вибухає від надлишку негативної енергії. Обертаюся обличчям до чоловіка і підіймаю очі до його обличчя. У ніс вривається запах дуже знайомого парфуму. Серце починає тремтіти. Тільки не розумію від чого: страху, злості, чи спогадів?
- Як ти можеш пам'ятати його фізіономію, якщо твої очі закривала пов'язка! - звідки ...? Проноситься в моїй голові. От Чванів недолюдок!
Великим пальцем чоловік торкається до моєї щоки та тягне вниз до губ. З останніх сил намагаюся тримати себе в руках. Зачіпає нижню губу, натискаючи трохи сильніше. Не витримую і хапаю за зап'ястя. Стискаю пальці, впиваючись кігтиками в шкіру до крові. Реакції немає. Дивиться невідривно в мої очі. Не знаю, що він там хотів побачити й прочитати, але дивився він як вовк на овечку.
Нарешті, не витримавши погляду, штовхаю однією рукою в кам'яні груди, і чоловік робить крок назад, нарешті відпускаючи  моє обличчя. Спокійним кроком повертається і сідає в крісло. З руки просочується кров, маленькими крапельками капає на підлогу.
- Сім днів, не більше! Або я заберу у тебе сина! - голос спокійний і врівноважений.
- Чоловіче, я вас вперше бачу, який нахрін ваш син? Триндець, та щоб згнило це телебачення! - я вже трясучись від обурення. Шокована від нахабства цього Бика. Його син, нічого собі заявочки!
- Якщо ти забула, то це я трахнув тебе в першу шлюбну ніч. А після тієї ночі твій чоловік до тебе не торкався, він сам мені сказав! Так чому ти мене злиш і все заперечуєш? Мало заплатив за твою невиннісь? Або ти хотіла трясти гроші з мене, як з банкоматом, народивши сина! - я раптом зрозуміла як помилялася, коли сказала Максиму, що мені не потрібен пістолет.
Повільно обходжу стіл. Присідаю на краєчок стільниці. Прикриваю обличчя долонею, глибоко дихаючи. У розумі повторюю, що це черговий пес, який побачив успішну жінку по телевізору і хоче прославитися за її кошт. З останніх сил намагаюся стримуватися.
- Ти сам хоч розумієш, що несеш? Я спала з тобою ?! Ти позбавив мене невинності ?! - сміюся істеричним сміхом, закидаючи голову назад. У мене навіть в голові не вкладається, як таке можна придумати!
- Я дивлюся, тобі слава всю пам'ять стерла! Так я можу нагадати! - дивиться на мене з-під лоба. Бичара!
- Ну розкажи, як це було ? - хочу послухати цю маячню!

- Ягідко, я можу тільки показати. А якщо ти хочеш почути розповідь, то попроси Артемчика! - гримить вібруючим голосом. Очі наче дві хмари перед бурею, і ось-ось вдарить блискавка. Бичара непобритий! Тільки зовні виглядає так, немов, дивиться оперу в театрі. Бракує тільки оплесків!
Склавши руки перед собою в замок, повільно нахиляюся ближче до чоловіка. Дивлюся в очі без тіні страху. Він повинен зрозуміти, що не на ту напав!
- Обов'язково запитаю в Артемчика! З ним набагато приємніше спілкуватися, ніж з таким биком, як ти! - підморгую і випрямляюся на повний зріст, насолоджуючись перекошеним обличчям співрозмовника.
- Як хочеш, Ягідко! - майже безшумно вимовляє. Підіймається на ноги, робить крок до мене і впивається очима в мої. - А ти дуже змінилася! - звучить як вердикт.
Моя душа насолоджується маленькою перемогою. Демони танцюють і підказують ще одну фразу, але я прикушую язика.  Лізти на лезо немає сенсу.
- Ну, пора і честь знати! - співаю солодким голосом. Рукою показую на вихід. Посмішка з'являється сама собою. Навіть темний погляд Бичари, мене не налякав. Навпаки, надав сили. Його важка енергія, немов проникла в мої м'язи, і я готова до бою. Навіть з таким сильним противником як він — до смерті!
- Ти! - крізь зуби виштовхує слова. - Не думай, що я буду постійно терпіти таку поведінку. Для мене немає чоловіків і жінок! Тільки люди та тварини. А тебе рятує тільки те, що ти мати мого сина! - повертається і виходить за двері.

Признавайтеся пам'ятаєте?

5 коментарів

Авторизуйтесь, щоб додавати коментарі

Увійти

Привіт. Я також пам'ятаю. Книга просто чудова.

Каміла Дані
26.09.2021, 13:56:43

Любов Віщак Кропива, Привіт Любочко))) радію, що пам'ятаєш)))

avatar
Valentina Daleka
26.09.2021, 10:43:11

Доброго дня!!! Звичайно пам"ятаю,

Каміла Дані
26.09.2021, 10:47:06

Valentina Daleka, Доброго дня пані Валентино))) ох як приємно♥️

avatar
Олена Блашкун
26.09.2021, 08:18:44

І я пам'ятаю)))

Каміла Дані
26.09.2021, 09:07:33

Олена Блашкун, Дякую)

avatar
Віра Лиман
26.09.2021, 07:57:36

Я також пам'ятаю❤❤❤Цікава книга!

Каміла Дані
26.09.2021, 09:07:22

Віра Лиман, Радію♥️♥️♥️дякую!

Каміла Дані
26.09.2021, 00:56:47

Рома Аріведерчі, :)

Books language: