"Щоденник"

У своєму щоденнику, я записую різне. Перший зошит завела ще у дитинстві, такі записники були у кожної дівчинки, тож я не стала винятком.

Проте звичка записувати усе залишилась і до сьогодні. Відмінність лише в тому, що замість рожевого блокнота, я почала обирати грубі зошити з чорними обкладинками.

23:59

Нині багато думала про те, як важко буває відкрити комусь своє серце. Добре що хоч у ночі, ми набираємось трохи сміливості й можемо повірити у почуття, котрі наповнюють не лише тіло, а й душу. Смішно до сліз, але люди бояться денного світла, тому ховаються за масками, аби ніхто не проник у їхній морок , як не дивно, в цій ситуації я теж не стала винятком.

Тоді, я тихо сиділа біля Нього, намагалась стримувати власне дихання аби не втратити мить проведену поруч. Мені хотілось піймати ніч за крила, та навічно закрити її у піщаний годинник, щоб перемотувати ці хвилини знову і знову. З усіє сили вслуховувалась в тишу, яку насправді до божевілля не навиділа, адже так несамовито хотілося кричати.

Абсурд? Сама створюю собі тортури кохаючи, а вірніше кажучи, хворіючи Ним… Вся іронія у тому, що я нічого з цим не можу вдіяти, хоча, подумавши, можу сказати не хочу щось змінювати. Чи все мене влаштовує? Не знаю!

Наші рідкісні побачення і ще рідкісніші дзвінки, привітання з Днем Народження… Принаймні я переконувала себе, що мені цього вистачає, що все добре і по іншому бути не може. Адже для нього я лише втіха, відпочинок від жінки та дітей, маленька інтрижка, та можна це називати як завгодно, але не кохана і тим більше не єдина. Тож краще сприймати це все, як не тривалий роман й не будувати ніяких повітряних замків. Я вільна від відносин, а отже жодних скандалів, шквалів ревнощів, побитого посуду, убитих нервових клітин та розбитого серця. Боже, сама ж створила ілюзію, сама ж у неї повірила, дурепа! Й до чого це призвело?

Тепер у всьому цьому я не лише не можу рухатись в перед, неможливо хоч на мить подумати про щось інше. Я не можу достеменно пригадати собі момент, коли вирішила, що таки зроблю це. Але пам’ятаю, що саме тоді така ненависна тиша стала для мене найкращою подругою, якій я могла довіритись.

Він так тихо дихав. Правильні риси обличчя виглядали і ще красивішими на світлові місяця, а у повітрі витав його запах, який зводив мене з розуму. Як же хотілося втонути в цьому ароматові. А коли торкалась його ніжного тіла, ще більше жадала володіти Ним цілком і повністю. Проте, все ж реальність різала мою душу, руйнувала бажання, адже для нього я одна з тисячі. Це мали бути лише декілька днів, проведених разом, у чомусь можливо незвичайних, що найменше віддалених від буденності, але він склав повноцінну історію в моєму житті.

Та я не могла ділити його і ще з кимось. У тебе виникне запитання: як я зважилась? Та все до нудоти просто: моє серце розривалося, разом з коханням воно наповнювалося ненавистю якій нікуди було дітись.

І ось, якась доля секунди… Стою і дивлюся як Він спокійно спить, а у руках тримаю кухонний ніж. У голові лише думка про те, що кохаю до божевілля, що не віддам нікому. Серце розірветься якщо знову піде. Не хочеш бути зі мною у цьому життя, то зустрінемось у наступному! Я піймала лише його погляд і вдарила у серце. Нехай відчує хоч на секунду як жахливо воно болить. І ще декілька секунд стояла над Ним як укопана. На мені була кров..

Ти будеш здивована, але саме тоді полегшення все ж настало. Я стала вільна, нарешті кайдани не тягнули мене на дно. І пишучи останній запис у своєму щоденнику я по справжньому щаслива, оскільки я забрала його серце і не важливо у який спосіб.

P.S

Моя Сюзен, я знаю, що ти перечитаєш усі мої чорні зошити в надії найти відповідь, на те чому я так вчинила…Я кохала Його, кохаю зараз і скоро кохатиму вічність й байдуже що у пеклі.

Сестричко, люби того хто любе тебе, твоя Лізі