А вашому скільки

…А ВАШОМУ - СКІЛЬКИ?

1.Вечір. Темрява. Пізня осінь. Мокрий парк. Зверху крапає вода, знизу чвакає розмокла стежка, в дуплах товстішають нахабні білки, що цілий день відбирали у перехожих останні горіхи. Біжу. Спорт - не спорт, а суцільна психотерапія. Аж раптом тріск. Між темних силуетів дерев спалахують неоновим неприродним світлом вогники. Вогники хаотично рухаються. Чується гарчання і клацання щелеп... Починають нервово і заздалегідь пульсувати невідкушені ще кінцвки... Що це?... Собаки Баскервілів?!! Біжу до освітленої алеї. Там мило стоїть група особливих людей, яким завше є про що поговорити - незалежно від давності і глибини знайомства - господарі собак. З темряви парку вискакують вишкірені, мов сухопутні акули, песики. Найразноманітніших розмірів, форм і рівнів кудлатості. Окремі персонажі одягнуті у комбінезончики... У більшості нашийники - світяться. Вони гарчать і відбирають один у одного сяючу кульку-м'ячик.

- А ВАШОМУ - СКІЛЬКИ? - чую, як запитує один господар песика у іншого.

2. Літо. Лавка. Блокнот і ручка. Пісочниця. У пісочниці копирсаються зо п'ять малюків. Час від часу спалахують внутрішні конфлікти - за іграшковий екскаватор. За зелену лопатку, яка з невідомих причин чомусь користується більшим попитом, ніж аналогічна жовта. За відкопану паличку. За - о, це прекрасний предмет! - зелене ситечко, через яке так цікаво просіювати. На лавочці сидять горді юні і не дуже мами малюків і час від часу врегульовують внутрішні конфлікти: ремонтують поломаний у протистояннях екскаватор, витрушують з волоссячка пісок, повертають заплаканим власникам відібрані пасочки...

- А ВАШОМУ - СКІЛЬКИ? - запитують матінки одна у другої.

- Нам - два і вісім... А вашому?

Поки матусі зайняті важливим обміном інформацією, щасливий власник зеленого ситечка, просіявши гірку піска, знаходить тверденький невеличкий предмет і зацікавлено длубає його кігтиком... Над пісочницею розноситься запах котячого лайна.

3. Потойбіччя. Лабораторія сотворень. Біле рівне світло заливає все навколо... Протодумки, зародки ідей та непроявлені ще навіть словами світи кружляють в просторі згустками-лялечками в сріблястих коконах. Дві сонцесяйні постаті сидять в кріслах гойдалках і п'ють амброзію. У кожного в руках по сфері - іграшці. Крізь прозору оболонку видно, як в центрі кожної сфери сяє гаряча кулька. А довкола неї з різною швидкістю обертаються менші різнокольорові кульки. Розмова неспішна і телепатична

- А ВАШОМУ - СКІЛЬКИ? - запитує один із богів.

- Моєму всесвітикові? ...система збалансувалася приблизно п'ять мільярдів обертів тому... Юний ще зовсім... Але дещо мене турбує...

- Що саме?

- Зверніть увагу... якась форма мікроорганізмів завелась вочевидь.

Світлосяйні припадають до сфери- іграшки і встигають помітити, як з третьої по рахунку від протоплазменної центрової батареї планетки відділилася ледь помітна іскорка, облетіла крихітною мушкою за долю мілісекунди навколо планетки і вибухнула...

-Є вихід. Тобі треба запустити обертальній рух в інший бік... звичайно - система збалансується не одразу, можливо зміняться деякі характеристики і барви... але для мікроорганізмів це стане кінцем.

Один із Сонцесяйних дивиться на свою сферу, думає... Рішуче порухом пальця зупиняє обертальний рух, а тоді закручує сферу- іграшку у інший бік.

4. Руде і тьмяне крізь радіаційні хмари сонце дає мало світла і тепла. Рослини вимерли. Тварини вимерли. Людство загинуло. Де-не-де ще височіють руїни споруд, вітер волочить по світу з краю вкрай якесь лахміття... Ознак життя немає. Вода світиться від перенасичення незрозумілими сполуками. Води океанів вилилися одномоментно, мов з велетенської миски і змінили обличчя Землі, змивши, як непотрібний грим, гігантські міста і крихітні містечка... Втім поміж радіаційних уламків щось ворушиться... Це зустрілися два таргани. Єдині, хто пережив Кінець Світу і Велику Ніч, тривалістю у кілька століть. У одного на спині крихітне блакитне тарганятко-мутант з довжелезними вусами... Хрр-крх-кррррхххх - рхр? - потріскує один із тарганів. Що на мові комах означає:

А ВАШОМУ - СКІЛЬКИ?