Пролог

Великий місяць вінчав небо з розсипом яскравих зірок. Його блідо-сріблясте світло вихоплювало контури пишного порожнього саду. Майя стояла біля кам'яного бильця, розглядаючи різнокольорові вогні міста. Це був перший раз, коли вони зустрічалися з Ельдаром о такій пізній порі, і хоч в її грудях жевріла хвилююча радість, тінь тривоги ніяк не покидала її.

Почувши кроки, Майя подивилась на фігуру, що вийшла з мороку. Ельдар як завжди був в своєму шкіряному плащі. Волосся трохи скуйовджене і у місячному світлі віддає не вогненно-червоним, а холодним сріблом. Очі в темряві поблискували нелюдським вогником.

 – Я радий, що ти прийшла, – підійшов до неї Ельдар.

 – Ти сказав, це терміново.

Ельдар взяв її руки. Від їхнього тепла Майя затамувала подих. Вона ніяк не могла звикнути до його дотиків, скільки б раз це не повторювалося.

 – Я хотів тебе побачити, – шепнув Ельдар, підступаючи зовсім близько. – Знаю, це несподівано, але інакше я не міг.

 – Щось трапилося?

 – Так, сьогодні дуже важлива ніч.

Майя хотіла запитати, чому саме, але Ельдар закрив їй рот поцілунком. Думки одразу загубилися за відчуттям гарячих губ. Зникла і вся тривога. Ельдар був поруч, і це все, що мало значення.

Коли хлопець відсторонився, Майя не одразу змогла прийти до тями. Поцілунок її сп'янив, як медове вино. Вона підняла збентежений погляд на хлопця і мало не скрикнула. На неї дивилася біла маска. Шепіт, подібний до шелесту листя, торкнувся її слуху:

 – Наша ніч, маленька відьма ...

Майя підвела голову і знову мало не скрикнула, побачивши вже третє обличчя. Мадам Пуфа стояла над нею, склавши руки перед собою. Її насичено червоні губи стиснулися в тонку смужку, а густо підведені очі під занадто довгими віями іскрилися блискавками.

Дівчина розгублено закліпала і озирнулася. Вона сиділа в круглому класі. Весь курс причаївся і дивився на них з мадам Пуфою, немов глядачі трибуни, які очікують, коли розлючений бик кинеться на конкістадора. Лаура так взагалі відверто посміхалася, неприкрито бажаючи крові.

 – Я не сильно перешкодила вам своїм мимренням, Семіроз? – сухо запитала чародійка.

 – Не особливо, – одразу відповіла Майя, і побачивши гнівний погляд, квапливо додала: – У сенсі, прошу вибачення, мадам Пуфа!

Очі вчительки небезпечно звузилися, і Майя зрозуміла, що бик зірвався з місця.

 – Залишаєтеся на вечірнє відпрацювання! – «насадили» її на один ріг.

 – Як скажете.

 – А на наступний урок чекаю від вас докладного опису рун групи різноманітних заклинань тіней! – пішов у справу другий ріг.

 – Але ж ми їх ще не проходили, – здивувалася дівчина.

 – Саме так, – отруйно посміхнулася мадам Пуфа. – Раз ви так все встигаєте на моїх заняттях, що дозволяєте собі подрімати, вивчіть тему майбутнього уроку. І на наступному занятті розкажете нам, що нового дізналися.

Жінка різко розвернулася, від чого павине перо на її крислатому пурпурової капелюсі різко смикнулося.

 – Продовжуємо відпрацьовувати закляття Променеворот! – скомандувала вона. – Або хтось вже теж все знає і бажає розділити завдання леді Семіроз?

Охочих не знайшлося. Адепти синхронно повернулися до плетіння магічного кола. Стефан співчутливо поплескав Майю по плечу. Дівчина видихнула і теж хотіла повернутися до плетіння заклинання, коли спогад про сон змусив її підняти очі.

Ельдар на іншому боці аудиторії як зазвичай вміло виплітає магічне коло з бездоганними візерунками. Відчувши її погляд, він подивився на неї. Майя тут же опустила очі на свої руки, відчувши, як щоки наливаються жаром від сорому.

Вона звикла, що часто її сни більше схожі на результат шабашу з рясним втручанням чарівного порошку. Як і звикла до того, що ще частіше вона бачить у снах Ельдара. Однак до появи в них білої маски вона не хотіла звикати. Ось тільки з недавніх пір ці сни до неї приходили все частіше...

________________

Вітаю, шановні читачі, у новому продовженні історії Міста Химер! Ваші лайки та відгуки дуже надихають автора на роботу над книгою :)