Глава 1. Новини у лiкарнi.

Ця нiч була особливою. Тихою i  загадковою. Навiть величезний мiський парк затихнув пiд її чарами. Зiрки сяяли, немов блискiтки антрациту на темному полотнi неба. Вiтер тріпав залишки об'яв на стовпах. На вулицях було зовсiм порожньо, i  лише вдалинi виднiлась постать жiнки. Вона йшла повiльно, ледве пiдiймаючи ноги. Жiнка була одягнена в довге пальто, майже до п'ят, пошарпанi джинси, а довге чорне волосся, схоже, вже давно не мили. Пара браслетiв на худорлявих руках та циганськi  сережки доповнювали цей доволi дивний образ.

Вона йшла прямо, не звертаючи уваги на проїжджаючі повз неї  машини. I раптом, поривчасто, наче пiдстрелений птах, зіщулилася i впала, схопившись за голову. Пролунав рiзкий вереск гальм.

                                      ***

Свiтло. Вона побачила слiпуче свiтло i їй здалося, що вона летить якимось дуже довгим тунелем. Але вона не боялась. Хотiлось скорiше побачити пункт призначення, куди вона летить. Здавалося, у цьому i був сенс її земного життя. Та раптом вона прийшла до тями. Вiдкривши очi, жiнка побачила бiлi стiни, крапельницю, ще якiсь апарати та проводи поруч. Бiля лiжка сидiла молода дiвчина в бiлому халатi та читала книгу. Побачивши, що жiнка прокинулась, вона пiдвелася.

- Я зараз, я покличу лiкаря. Ви тiльки не засинайте!

Через хвилину медсестра повернулась разом iз лiкарем.

-Ну, вiтаю вас, панi, практично з другим народженням.

-Що зi мною?

-У вас був iнсульт. На додачу при падiннi ви зламали 2 ребра. Ще розриви м'яких тканин, легкий струс мозку. Ви не приходили до тями протягом 3-х днiв. Ми готувались до найгiршого. Ну, слава Богу, що ви отямились. Може нам повiдомити вашим рiдним?

- У мене нiкого нема, лiкарю. – стомлено сказала жiнка та заплющила очi.

Лiкар хотiв ще щось сказати. Але його покликала медсестра. Вiн вийшов у коридор, там його чекала сiмейна пара.

-Лiкарю, ми хотiли поговорити щодо Лади. Здається, болi вже вщухають. Коли можна буде забрати її додому?

- Ну, Тiно Миколаiвно, це, на жаль не скоро. Потрiбно повторно здати аналiзи, пройти обстеження. Якщо коротше, пару тижнiв ми ще її тут протримаємо.

Мати хворої дiвчинки засмучено зiтхнула i опустила очi. Ще зовсiм молода i квiтуча жiнка була змушена майже весь вiльний час проводити у лiкарнях. Адже її донька, Лада, була хвора на порок серця. Скiльки вона себе пам'ятала, дiвчинка постiйно здавала аналiзи, ковтала пiгулки. В 4 роки вона перенесла складну операцiю.  Лада не могла бiгати, грати в активнi iгри, її можливостi були обмеженими у порiвняннi з iншими дiтьми. У цьому роцi дiвчинцi виповнилось 9 рокiв i  вона була просто подарунком для своїх рiдних. Лада була надзвичайно доброю, чуйною, свiтлою дитиною.Усi без виключення в їх оточеннi любили цю дiвчинку. Навiть лiкарi , медсестри та санiтарки часто забiгали до її палати потеревенити. Для свого вiку Лада була надзвичайно розумною.

Коли Тiна народила Ладу,  лiкарi пропонували їй вiдмовитись вiд доньки. Але хiба вона могла залишити свою дiвчинку, яку носила 9 мiсяцiв у животi та народжувала в муках? Тiна рiшуче вiдхилила пропозицiю i пiсля цього нi на хвилину не пожалкувала.

Тiна та Iгор вийшли на вулицю. Поки вони чекали на лiкаря, вже стемнiло. Зорi сяяли, немов крихiтнi коштовнi камiнцi. Тiна пiдняла голову i нiби потонула у цьому океанi темного бархату весняної ночi.

Батько Тiни був iсториком. Коли вона була ще зовсiм маленькою, вiн взяв її на руки i пiднiс до свого робочого столу, де лежали чорнi блискучi камiнцi.

- Дивись, Тiночко, це антрацит.

-Тату, вiн схожий на зiрки.

-Так, що є, то є.

Тато завжди був героєм для маленької Тiни. Чомусь вона завжди вважала, що археолог – дуже небезпечна професiя, i щоб добути якiсь камiнцi, прикраси або  старовинний глечик треба пройти через сотнi перешкод. Тiна сумувала за батьком, коли вiн пропадав на своїх розкопках i хвилювалась. Та вiн завжди повертався i ,безперечно, з подарунками.

Тато… Вiн стiльки нового показав своїй донi. Вiн вiдкрив їй дверi у новий свiт, свiт фантазiй та мрiй, розказав про те, як можна, сидячи за шкiльною партою, побувати одночасно на вершинi Евересту,  в далекому Єгиптi чи у витоків рiчки Мiсiсiпi.  Тато був головною людиною в її життi.

I ось,  коли Тiнi виповнилось 14, прийшла приголомшлива звiстка про те, що її батько розбився, дослiджуючи руїни старовинного мiста. У нього було слабке серце i коли чоловiк стояв на зруйнованiй наполовину стiнi, в нього запаморочилось у головi i вiн зiрвався з висоти. Тіна пам'ятала лише те, що коли вона була в школі, за нею приїхала мама. Вона була чимось пригнічена, і заплакані очі видавали її занепокоєння. Сидячи на лавці в шкільному дворі, мама повідомила цю жахливу новину. Тіна втратила свідомість. Потом довгі місяці вона хворіла і не могла прийти до тями. Такий депресивний, підвішений стан тривав декілька років, до тих пір, поки вона не зустріла Ігоря, який став її порятунком. Він повернув їй радість життя і ,власне, став його сенсом. Ігор був дивовижним. Людина - загадка, людина - свято - це все про нього. Життєрадісний, мудрий, з добрим відкритим серцем - цей хлопець підкорив її та не тiльки. Мама Тiни з радiстю благословила їх. На той час жiнка вже жила з iншим чоловiком, i стосунки з донькою якось не складались.

Маленька Лада народилась вже через рiк пiсля весiлля. Хто б мiг подумати, що тяжка хвороба пiдкосить саме її здоров'я? Нiхто i не пiдозрював, що дитина народиться хворою. Лiкарi не говорили Тiнi про це пiд час вагiтностi.  Перший час молодим батькам було дуже складно. Але потiм все стало звичним. Тим паче родичi дуже допомагали Тiнi та Iгору.

I ось, тепер, в цю весняну нiч, зорi, схожi на антрацит, нагадали жiнцi про батька – ключову людину в її життi. Тiна засумувала, замислившись. Iгор обiйняв дружину за плечi.

-Не переймайся, цей час пролетить дуже швидко. Ми ж навiдуємо її щодня. Все буде добре, вiриш менi?

Зазирнувши йoму в oчi, Тiна побачила стiльки співчуття, розуміння і любові, що миттєво заспокоїлась i посмiхнулась чоловiкові.