1.

Квиток на рейс «Нью-Йорк-Чикаго» лежав край столу вітальні, чекаючи, поки його, нарешті, підберуть. Відліт об 11:00, а на годиннику вже 9:43, тож треба поспішати. Проте про вихід з будинку навіть не йшлося: Леонід Реджі метушливо бігав по кімнатах і голосно теревенив по телефону. Іноді гаджет зависав між вухом і плечем, а руки брались застібати сорочку. Це дуже бісило чоловіка, адже блютузні навушники були в ремонті. Проте Леонід старався емоційно стримуватись, щоби часом не втратити нову клієнтку.

- Я надіюсь, ви знаєте про ціну за послуги?

- Звичайно, не дарма ви найкращий адвокат Нью-Йорку. Я готова платити за вашу працю. Мені дуже кортить відсудити права на дітей та будинок у цього покидька. Він зрадив мені…

- Міс Шені, давайте ми обговоримо всі подробиці вже при особистій зустрічі. Я поспішаю.

- Звичайно. Гарного вам дня, містере Реджі.

 Чоловік кинув набридлий телефон на диван, прослідкував за його переворотами у повітрі і взявся складати все потрібне у невеличку валізу.

 Таксист судомно тис на клаксон перш ніж найкращий адвокат Нью-Йорку з’явився у вхідних дверях. Завдяки добрій долі ключі вставились у замок з першого разу і чоловік побіг до машини.

- Валізу я потримаю на руках, треба поспішати, - сідаючи, промовив Леонід.

- Як бажаєте, - машина рушила з місця.

- Якщо доїдемо до аеропорту за десять хвилин, оплачу дорогу втричі більше.

 Швидкість відразу почала збільшуватись.

- Сер, за таку ціну треба мчати як літак, а нам це не вдасться, тому буде достатньо трохи чайових, але довезу вчасно, - колишній біженець з Сенегалу всміхнувся клієнту в дзеркало заднього виду.

 Леонід підняв краї рота у відповідь і знервовано видихнув. Нізащо не можна запізнитись на літак.

 Білявка-стюардеса чекала на пізніх пасажирів біля підйому на трап. Її руки збуджено терлися одна об одну за спиною: кортіло скоріше закінчити процедуру посадки. Але два чоловіки, що вибігли з фойє в її напрямку, змусили дівчину ще більше занервувати.

 Першим підбіг широкий, як шафа, чоловік в убогій майці та неприязним душком з рота.

- Вітаю вас, можете надати квиток?

 Чоловік тицьнув папір прямо під ніс стюардесі.

- Дякую. Третє місце, четвертий ряд, економ клас. Проходьте, але приїздіть в аеропорт вчасно, бо можете запізнитись.

 Чоловік глянув на стюардесу та грізно гаркнув. – Я людина, яка заплатила за квиток! Почекаєте!

  Леонід діждався, поки дівчина звільниться від нахабного пасажира і надав квиток.

- Вибачте за запізнення.

- Доброго дня. Третє місце, п’ятий ряд, бізнес клас, - дівчина підняла засмучений погляд на адвоката. - Старайтеся прибувати раніше, - вдала приємну усмішку і відійшла вбік.

- Дякую, - Леонід швидким кроком пішов по трапу. Тепер він точно був впевнений, що не спізнився.

 Заснути не вдавалося. Довелося весь час дивитися в ілюмінатор, де хмари переплітались у променях сонця, зникали десь далеко за обрієм, ніби це був міст у країну ельфів. Споглядання небесних краєвидів здавалося кращим, ніж читання нудних журналів, вилизаних редакторським стилем. У статтях все нагадувало швидкість міста, а також ходіння великого капіталу – звичайне життя Леоніда останні десять років. Зараз він бажав відсторонитися від цього. Потрібно трохи поринути у природу. Все ж він їде в Осидіан, що в ста милях від Чикаго. Звичайне невеличке місто без будь-яких особливостей, а, найголовніше, без висоток, дорогих машин, ділових друзів і надокучливих клієнтів.