1

«Успіх — це вміння рухатись від невдачі до невдачі, не втрачаючи ентузіазму.» Черчілль У.

- Ава, Я терпів твої побрекеньки близько двох тижнів! - суворо, схрестивши руки, на мене подивився начальник. - Ти зробила звіт?

Я почала виколупувати узори на підлозі носками туфель. 

- Ну... - замешкалася я. - Я почала...

- На столі пусто! - розвів руками шеф. - Жодних паперів!

- Слухайте, я можу все пояснити... - зітхнула.

- Поясниш це своєму психотерапевту! - промовив начальник. - Звичайно, якщо грошей вистачить! Ти звільнена!

- Але...

- Звільнена!

Я голосно фиркнула і вилетіла пулею з кабінета. Якщо до цього моменту у мене не виникало бажання рознести тут все , то зараз була зла як чорт, і хотіла все перевернути вверх дном.

- Ти йдеш? - до мене підійшла блондинка, і обняла, коли я в коробку складала свої речі. - А як же ми?

- Рубі, мене тут вже нічого не тримає! - пожала плечима. - Лиш би зарплату останню віддали!

- Віддадуть! - запевнила мене дівчина. - У нас бухгалтерка за кого хочеш кому захочеш руки відгрезе. - Посміхнулася.

- Тримай! - протягнула мені конверт тітка Люда. 

Я видихнула і рушила до виходу. А жаль, гарна була робота журналіста. Заробітку немає, але гени слідопита в мене в крові. Я, як ослик Іа, дуже вперта!

На вулиці було свіжо і сонячно. Все ж таки весна, квітень. І хоча коробки у мене були аж до неба, це не заважало мені рішуче піти далі.

- От зараз я піду додому, а потім... 

Але що було потім, ніхто не дізнався, бо я відчула зіткнення, коробки полетіли в різні сторони і я впала. Бумц!

Отямилася, коли мене якийсь бородань бив по щоках.

- Ти жива?

Уфф! Чоловік допоміг піднятися.

- Голова болить? Може тебе в лікарню відвезли? 

- Все нормально! - Я нахихилася, щоб зібрати розкидані речі.

- Давай допоможу!

Коли все було зібрано, я лише промовила:

- Надіюсь ми більше не побачимося! - і пішла геть, залишивши його самого зі своїми думками.

- Ава дома! - почула я з вікна 2 поверху свою сестру. 

Я зітхнула і зайшла всередину.

- Де тебе носило!? - О! Мама як завжди в своєму репертуарі. В кімнату зайшла жінка. Схоже, що сьогодні свято. Запах було чутно ще з коридора.

- Я була на роботі!

- На роботі?! - гидко скривилася жінка. - А чого так рано? Тебе що, знову звільнили?

- Мамо, ти екстрасенс! - Так же спокійно продовжила розбирати речі.

Мама схопила мене за руку, що я аж заойкала. 

- Геть з мого дому, якщо навіть сім'ю не можеш забезпечити! - і потягнула мене з будинку.

- А речі?

-Тримай! - і в слід за мною полетіли коробки з роботи, а за ними одяг, косметика, взуття і всяке різне.

- Чудово! Просто чудово! - прокричала я у відповідь. І зібравши самі найнеобхідніші речі в рюкзак і чемодан пішла. На один день я зняла в хостелі номер. Хоч і гроші є, але роботи то немає! І заскочивши в душ, я звернула увагу на синяки.

Схоже, від ДТП. А чого ще можна від нього очікувати, як не синяків! Зробивши легкий вечірній макіяж, я замислилася над тим, що одягнути. Ну не плаття! Не той настрій! Тому стабільно кросівки, штани, футболка і жовта кожанка. За плечі накинула спортивний мішечок. Уже вечоріло, тому поїсти якраз вже треба було. 

Недалеко від хостеля знаходилося кафе. Просторе, відкрите та затишне. Зручно розташувавшись на 2 поверсі, та замовивши блинчики з нутеллою, капучіно та вівсяну кашу, я вирішила оглянути зал. 

Приміщення було невеликим, відвідувачів теж було небагато. Як для цього закладу! Проте мою увагу звернув один чоловік, хоча він і сидів боком. Його було важко розгледіти, проте об'єктом для розваги він був чудовим. Строгий смокінг, трішки розпатлане волосся. І схоже що той нервував, бо ніяк не міг втриматися на стільці. Видно, його супутниця чоловіка не влаштовує! Цікаво чим? Симпатична дівчина, ну якщо не рахувати накачених губ, грудей і трішки дивного погляду.

Моє замовлення вже принесли, і я відволіклася від цієї мелодрами. Але не надовго!

Бо раптом біля мене сів цей об'єкт спостерігання. Чому знайомим мені він здався! Аж згодом цей чоловік став на одне коліно і витягнув перстень із коробочки, а потім голосно продекламував.

- Вийди за мене заміж?

- Що? - тільки і змогла вимовити я.

- Чи вийдеш ти за мене заміж? - повторив чоловік.

Я підняла голову. На мене дивилися кілька десятків людей, в тому числі і персоналу. А ота супутниця! Гнів так і лився річкою з неї! Знову подивилася на чоловіка. І тут я зрозуміла! Це отой що мене на машині збив!  

- Все досить! - Я піднялася і вже збиралася йти, як цей красень піднявся, схопив мене за руку і ніжно пошепки на вухо промовив.

- Скажи так, і я все згодом поясню!

- Так... - Що тут відбувається? Хотіла я сказати, але схоже, що цього вистачило. Бо брюнет натягнув на мій палець каблучку, і поліз до мене з поцілунками. Я навіть не встигла зреагувати на це все.

- Що відбувається? - Я запитала у того.

Але тут налетіли журналісти. 

- Алане Хоккінзе, чи знаєте ви цю дівчину?

- Чому ви від нас її ховали?

- Ви разом живете?

- Пішли! - Алан поклав руку мені на спину і потягнув до виходу.

Поїсти нормально не дають. Я зітхнула, забрала свої речі і ми поспішили на вулицю. Журналісти за нами. Я ж теж такою є, тільки в мене тактика інша! Чоловік відкрив мені двері авто, щоб я зайшла всередину, а потім заліз вслід за мною. Мотор загуркотів, і ми поїхали, залишивши журналістів позаду.

Я повернулася до Алана і запитала:

- Можеш пояснити, що тут, чорт візьми, відбувається, і хто ти такий?

Бородач посміхнувся і ще прибавив газу. Значить збираємося грати в мовчанку?