Блакитний вогонь

Пролог

Тринадцять років тому…

Над невеликим селищем світило сонце. Воно завжди тут світило. Ніколи не було ні хмар, ні дощу, ні снігу. Завжди тільки сонце. Малі діти бігали на вулиці, грались. Біля хатини, що була на краю селища, стояла молода руденька мама з маленькою дитиною на руках та з трьохрічною і такою ж, як мама, рудою донечкою біля ніг. Хатина належала вождю племені, а молода жінка та діти, відповідно, були його дружиною та доньками. Трирічна дівчинка ніяк не могла нарадітись від того, що в неї тепер є сестричка.

– Мамо, а можна мені ще подивитись на сестричку? – запитала дівчинка, дивлячись на маму.

У відповідь мама присіла і піднесла маленьку дитинку до дівчинки.

– Ось, Ді-ді, це – твоя сестричка, – сказала мама новонародженій дівчинці.

– Привіт, – раділа трирічна донечка, – я Лола.

І вони сміялись. До них підійшов рудий чоловік – батько дітей.

– Привіт, Лоло, – мовив він, усміхаючись. – Привіт, Ді-ді. Привіт, Оксано.

– Привіт, Тарасе, – відповіла Оксана і чмокнула свого чоловіка в щічку. – Які новини?

– Хороші новини, – сказав Тарас, сяючи щастям. – Навіть дуже. Дід сказав, що володарка блакитного полум’я повертається.

– Справді?

– Так. Сказав, що вона тільки-но народилась.

– А він знає, де вона?

– Ще ні. Але намагається вийти на її сигнал.

Всі були щасливі. Але тут надійшли хмари. Такого не траплялось в цих краях ніколи, якщо тільки не…

– Тривога! – кричав вартовий селища. – Водяники наближаються!

Усмішки зів’яли на обличчях батька, матері та дитини. Лише мала Ді-ді, нічого не розуміючи, і далі весело сміялася.

– Мамо, хто це такі? – запитала Лола.

– Водяний народ, – сказала мама. – Швидко бери свій портфелик для евакуацій!

Вони побігли в хату. Мама поклала маленьку донечку на стіл і побігла у погріб. Звідти вона виволокла валізу і сумку. Тоді підбігла до стола, а там…

– Ді-ді! – скрикнула жінка. – Куди ж вона завжди дівається? І завжди не в найпотрібніший момент!

Жінка кинула валізу біля стола і стала по всій хаті шукати малу дитину. Раптом у хату забіг рудий чоловік і прокричав:

– Оксано, вони вже підтоплюють! Тікайте, швидко!

– Але, Ді-ді зникла…

– Ти ж розумієш, наша хата буде у воді першою.

– Так, але наша дитина… Що з нею буде?

– Бери Лолу і тікайте! – крикнув вождь. – Або врятуємось втрьох, або ніхто!

Сльози виступили на очах у жінки.

– Мамо… – тихо сказала трирічна дитина, – мамо, ходімо…

– Так, Лоло, – сказала мама витираючи сльози. – Ходімо.

– Мені шкода, – сказав Тарас, – але ми нічого не вдіємо проти долі.

Мама з дитиною вибігли з хати і стрибнули в портал, а вождь ретельно обдивився хату і пішов протистояти армії водяників. Перемогти вони їх не могли, проте затримати до того, щоб всі встигли врятуватись було в їхніх силах. Незабаром, коли всі мешканці селища були в безпеці, вождь наказав відступати.

– Затопити все! – прокричав командир армії водяників. – Якщо хтось десь і ховається, то його буде знищено! Незабаром ми витіснимо вогняний народ і доведемо, що тільки ті, хто керує водою може керувати світом!



Juli Pencil

Відредаговано: 22.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись