А все починалось так добре

Сеул. Аеропорт Інчхон. Я так змучилась від дороги, але радість надавала мені сил. Я підбігла до найкращої подруги і обійняла її міцно-міцно.

- Аліса! Ти мене задушиш! - обурено заскавчала вона.

- Вибач, це мої емоції. Я така рада!

- Я теж - вона посміхнулась і тицьнула пальцем у бус, що щойно приїхав - Це наш автобус. Він відвезе нас у гуртожиток.

Я, підскочивши, залетіла до салону і сіла на місце недалеко від дверей. Всадивши свою кицьку на коліна (батьків у мене немає, тому не було на кого залишити), надягла навушники і заснула.

Відчувши, що автобус зупинився, я розплющила очі. Всі мої одногрупники помітно нервували. Водій відчинив двері і зайшов з новиною про те, що автобус зламався і поки його ремонтують, можна вийти, подихати свіжим повітрям. Двері за собою він не зачинив. Моя кішка, біла пустунка, завжди створювала мені якісь проблеми. І в цей раз, вирішила не відрізнятися від своєї звичної особистості, вона зіскочила з моїх рук і вибігла з автобусу.

- Блін, Касю! Невчасно! - крикнула я, і прожогом вилетіла з автобусу.

Ніч. Темно. Якось в кущах я все-таки знайшла її.

- Не тікай більше! - помахала я пальцем біля її носа. Але у відповідь почула тільки тихе мурчання. Я схопила її на руки і повернулась до автобула. Але...його вже там не було.

- Вони поїхали? Без мене? - відчай брав у свій полон все глибше-й-глибше. - Не розкисай! Все буде добре! - намагалась я себе заспокоїти.

Раптом я відчула каплі дощу на своїй голові. - Що? Ще цього бракувало! - я заховала касю під куртку і побігла шукати схованку.

Я бігла уздовж дороги під сильним дощем. "У нас, в Україні, не такі сильні дощі. Коли думаємо, що льє, як з відра, то ще просто тут не були. Перший день, точніше ніч, виявилась не такою, як я її уявляла: я лежу у величезному теплому ліжку, п'ю з друзями шампанське і через панорамне вікно дивльсь на прекрасний краєвид. Насправді ж, біжу під дощем, без речей, з котом, у невідомому напрямку.

Коли я побачила величезний будинок, ноги самі потягли мене туди. Сил не було зовсім. Я лягла на сходи. З думкою, що коли дощ закінчиться, я піду шукати друзів (хоча, які вони мені тепер друзі?), я не помітила, як провалилась у глибокий сон.