Розділ 1. Спогади

Я відчинила вікно і сіла на підвіконня, дивлячись прямо на Ірміана. Той виставив свої руки вперед, приготувавшись мене ловити. Я зволікала всього мить і стрибнула, довірившись хлопцеві внизу. І він не розчарував. Легко спіймавши, крижаний тієї ж миті притиснув мене до свого тіла, не поспішаючи відпускати.

- Привіт, красуне, - він легко усміхнувся і цмокнув мене в підборіддя.

- Привіт, - несміливо посміхнулася йому у відповідь.

- Ходімо трохи прогуляємося, - Ірміан поставив мене на сніг і відразу ж узяв мою руку в свою, пропонуючи знову йому довіритися. Я неквапливо кивнула, і ми пішли зимовим садом. Йшла мовчки за задумливим хлопцем, боячись і слово промовити, щоб не видати своє хвилювання. Невже це моє перше побачення?
Гуляти по зимовому саду вночі виявилося тим ще задоволенням. Начитавшись книжок, де головні герої йдуть пліч-о-пліч, легенько торкаючись один одного, я очікувала на щось подібне. Насправді ж було дуже холодно, на стежці разом ми не поміщалися і мені довелося йти трохи попереду.

- Змерзла? – Голос Ірміана пролунав глухо, але я все ж таки зрозуміла його слова і ствердно кивнула. Хлопець дістав з кишені великі рукавиці і надів на мої почервонілі пальці, що задеревеніли. - Ще трохи, потерпи.
Ми вийшли з маєтку Стайлінгів і попрямували вуличкою, дороги на якій були розчищені, і тому можна було спокійно крокувати пліч-о-пліч, що ми й зробили. Крижаний маг супроводив мене до яскраво освітленого парку і відчинив переді мною двері, пропонуючи увійти.
По фігурних доріжках, оточених клумбами, які сплали зараз, ми звернули до однієї з альтанок, що стояла неподалік від крижаної скелі. Розмістившись усередині, я помітила, як Ірміан активував артефакт, що зігрівав, і ввімкнув освітлення. Усередині невеликого приміщення виявився столик із гарячим чайником та запашними ласощами. А хлопець підготувався.

- Пригощайся, - маг сів навпроти мене і налив у обидві чашки ароматний напій. Я потяглася за невеликою печенюшкою, з вдячністю приймаючи пиття, що зігрівало.
Розмову починати ніхто з нас не поспішав, тому ми так і сиділи, мовчки роздивляючись один одного. Час минав, чай потихеньку закінчувався, і я наважилася першою поставити запитання:

- Скажи, навіщо тобі все це? Намагаєшся виконати наказ батька? - Мені було не просто цікаво, я жадала знати правдиву відповідь.

- На початку – так, це було моє завдання.

- А зараз? - Я навіть забула, як дихати.

- А зараз мені цікаво. Ти виявилася не такою, як місцеві дівчата, і я захотів дізнатися тебе ближче. І хочу, щоб ти впізнала мене. Я не настільки поганий, щоб одразу відкидати мою кандидатуру, - він якось несміливо посміхнувся, і я полегшено видихнула.

- А ти і не такий вже гад, яким міг здатися при першій зустрічі, - «комплімент» хлопцеві сподобався, тому що він весело розсміявся на мої слова.

- А ти кумедна. Сумуєш столицею? – Різкий перехід від теми до теми був несподіваним, і він змусив мене замислитись.

- Швидше ні, ніж так. Все складно. – Я не хотіла відповідати, а Ірміан і не наполягав.

- У жодному разі я не тому привів тебе сюди.

- А чому? - Хлопцеві вдалося пробудити всередині мене цікавість.

- Прийдеться ще трохи почекати. Можемо просто посидіти, якщо тебе напружують відверті розмови про минуле, - крижаний демонстративно склав руки на грудях і заплющив очі. Я  ж поспішила послідувати за його прикладом.
Не знаю скільки ми так просиділи, я навіть здається примудрилася задрімати. Але сіпнулася, коли Ірміан поклав свою долоню на мою руку, розбудивши мене дивними словами:

- Дивись, починається, - він показав у бік скелі, і я простежила за його вказівним пальцем.
У перших променях вранішнього сонця засяяла величезна крижана статуя. Вона була розташована на одному із засніжених піків і своїми контурами нагадувала застиглого в польоті дракона.

- Що це? - Прошепотіла я в захопленні.

- Велика крижана дракониця, - з легким благоговінням у голосі відповів мені хлопець, - Існує легенда, хочеш її послухати? - Я ствердно кивнула, з цікавістю подивившись на мага перед собою. Зараз він був зовсім не таким, яким я впізнала його на балу, зникли зарозумілість і пиха, являючи мені нового Ірміана. І я розгубилася, намагаючись зрозуміти який із них справжній.

*** Наші дні ***

Я виринула зі спогадів нашого з Ірміаном першого побачення. Після цього були ще сотні інших, але жодне із них не запам'яталося так, як це пробне. Саме воно стало початком наших почуттів, і саме тоді я зрозуміла, що і в мене є шанс стати щасливою.
Крадькома подивилася на своїх сестер, які прийшли підтримати мене в цей знаменний для всієї нашої родини день. Амелія вже витримала свою перевірку на міцність нервів, а Кіралії це все ще належить, але, на мою думку, вони більше за мене хвилюються про майбутню церемонію. Я ж, як не дивно, була спокійна.
А коли помічниця служителя храму прийшла за нами в кімнату нареченої, я вчепилася в руку своєї матінки, яка вела мене до вівтаря. І що я там говорила про спокій? Тримайте мене, інакше я просто посеред проходу впаду на очах у всієї найвищої знаті Північної провінції.
Але варто мені було побачити щасливі очі Ірміана, як я розчинилася в ньому. Я зможу. Це в моїх силах.

P.S. Дорогі мої читачі! Ласкаво прошу до третьої книги циклу "Крижаної дракониці" під назвою "Чи є життя після весілля?". Тут на нас чекають пригоди вже знайомої нам парочки Ірміана та Астелії. Поки в Північній провінції настало деяке затишшя, наші герої вирушають на пошуки третього артефакту - луски дракона. Чи знайдуть вони її? І чи вистоячи при цьому їхні почуття? Все це нам і належить дізнатися у цій книзі. Сподіваюся, історія Вам сподобається і Ви підтримаєте автора своїми коментарями, підписками та лайками. На початковому етапі це дуже важливо. То що ж, поїхали!