1

1

Всі поводились спокійно, але напруга відчувалась, хоч ножем ріж. Козаки без перестанку курили люльки, виходили на вулицю і поглядали на дорогу якою ось-ось мав приїхати гетьман. У кімнаті були майже всі полковники, які брали участь у битві: Джалалій, Богун, Громика, Жданович, Гуляницький, Гладкий, Лобода, Пушкар, Носач, Глух та Воронченко. Вони з нетерпінням чекали приїзду Хмельницького. Від часу, коли він помчав навздогін за відступаючим кримськотатарським військом на чолі з Ісламом-Гіреєм III, ніхто з них, крім Джалалія, який на чолі штабу козацько-селянського війська зустрічався з гетьманом у Паволочі, його не бачив. Тільки листи з наказами надходили.

Настрій у козаків був  пригнічений. І навіть не через поразку в нещодавній битві під Берестечком*. Відступати доводилось і раніше. Це війна, а на війні бувають і перемоги, і поразки. Тим більше, що поразка не нищівна, відступ був загалом організований і поступовий. Більше гнітило те, ЯК було програну цю битву: раптовий і малозрозумілий відступ кримськотатарського війська (зрада чи ні?), від’їзд з табору гетьмана разом з писарем Іваном Виговським, начебто щоб наздогнати й повернути Іслам-Гірея з військом (зрада чи ні?). Такі перипетії та ще й в подібній непростій ситуації будь-кого виб’ють з колії.

Спочатку всі курили в приміщенні. Але, попри просторість кімнати, вона дуже швидко наповнилась їдким димом так, що почало різати очі й стало дуже важко дихати. Тому деякі полковники почали виходити на вулицю. Це не дуже допомагало, але все ж стало легше.

Филон Джалалій** черговий раз вийшов з люлькою на вулицю. Неподалік невелика група козаків про щось голосно балакала, виголошувала тости й пила горілку. Филон їм позаздрив. Сам зараз добряче так приклався б. Але не можна. Хмельницький скликав нараду і невідомо ще який настрій буде в тієї наради, з яким настроєм гетьман приїде.

- Чиї це козарлюги там перед в’їздом мед чи що вони там хлищуть? – запитав Джалалій заходячи назад до приміщення. - Михайло, не твої?

- Не знаю, - спокійно знизав плечима Громика***.

- То піди поглянь та прожени їх звідси. Твої ж володіння. Якщо Хмель в поганому настрої та побачить їх, то киями отримають точно. Ми ж зараз у поході чи як?

Всі мовчали. Це питання, так чи інакше, ставив собі кожен з присутніх. В поході козакам заборонено вживати оковиту. Але саме зараз ситуація не зовсім ясна. З одного боку ті, хто вийшов з оточення під Берестечком і зібрались тут, під Білою Церквою, ніби як відпочивають від виснажливого переходу після важкого бою. З іншого, ті, хто сюди прибув згідно з універсалами та наказами гетьмана, вважай, в поході.

Громика мовчки встав і вийшов.

- Коли він вже приїде? Скільки можна чекати? – пожалівся хтось із присутніх.

 Йому ніхто не відповів. Але всі думали приблизно те ж саме.

Нині взагалі було багато питань, які турбують усіх і на які потрібно швидше дати відповідь, поки війська не розслабились та не перепились від невизначеності та без чітких вказівок. Мабуть, саме тому гетьман і скликав нараду.

Тут, як за замовленням, на вулиці почувся якийсь шум та біготня. Всі, хто був зовні, швидко зайшли. Останнім зайшов Громика.

- Приїхав.

Біля будинку стало тісно. Особиста охорона гетьмана розсіялась навкруги. За кілька хвилин в кімнату зайшов Хмельницький.

Він сів за стіл. Полковники теж розсілися за столом по праву й ліву його руку.

- По-перше, радий вас усіх бачити живими й здоровими, - почав Хмельницький. – За час, поки ми не бачились стільки всього трапилось, - гетьман зняв шапку і потер долонею чоло, - що все розказувати дуже довго.

Хмельницький подивився на своїх полковників. Його погляд гуляв від одного до другого. Всі мовчали бо ще не встигли зрозуміти настрій командира.

- Добре, - не зрозуміло до чого сказав гетьман. – По-друге, почата битва ще не зовсім закінчена. Поляки йдуть сюди. Вони хочуть закріпити успіх і довести справу до кінця, тобто розбити нас повністю.

- Але Ян Казимир поїхав і армію веде Потоцький, - зауважив Богун.

- Так. А відсутність короля вплине на бойовий дух. І то не в кращий бік, - розвивав думку Джалалій.

- Місцеве населення на нашому боці. Не буде давати спокою ворожій армії, - поділився знаннями і Громика.

- Добре, дуже добре, - спробував посміхнутись Хмельницький. – За моїм наказом тут зібралися воїни, які не брали участі в останній битві. Отже, ми маємо свіжі сили. Тих, хто вийшов з оточення теж потрібно організувати. Будемо тут чекати ворога і тут дамо бій. Вони теж виснажені. Переможемо, з божою поміччю.

Далі ще довго обговорювався план битви, розподіл військ між полковниками, розташування полків на полі бою в різних ситуаціях та за різних обставин, бойові порядки тощо.

Хмельницький активно роздавав накази, вислуховував пропозиції. З чимось погоджувався, з чимось ні. Загалом намагався поводитись як зазвичай. Однак, помітно було, що серце й розум не має зараз того запалу, який відчувався раніше.

І, зважаючи на недавні події, то не дивно.

Для ведення подальшої війни з Річчю Посполитою, Хмельницький здійснив похід на Молдавію, яка в результаті стала союзником. З турецьким султаном вони давно союзники, з Москвою теж порядок. Таким чином він убезпечив себе від нападу з інших боків. Але після битви під Берестечком Молдавія перейшла на бік поляків. Не трагедія, але все ж...