Гра на життя

POV : Клер

POV (Point of view - точка зору) - під цією абревіатурою мається на увазі  «головний» персонаж твору або його частини, очима якого читач «дивиться» на події, що відбуваються.

 


І знову гомінкий вечір у нас вдома. Знову купа підозрілих і сумнівних людей тиняються  у вітальні та розмовляють за столами. Знову цей галас, крики і суперечки на високих тонах, тому що всі «гості» вже добряче випили. Повсюди запах тютюнового диму, алкоголю, на підлозі де-не-де розкидані купюри та ігрові карти. Цілий вечір я повинна це слухати , слухняно виконувати дядечкові доручення, а на наступний ранок ще щось можливо доведеться прибирати після цієї чергової « ділової зустрічі».

Я стою, спершись на стіну і мовчки слідкую за цим дійством, водночас думаю про свою долю в цьому домі та оцінюю чи багато в мене завтра буде роботи. Аж поки мене не витягує з власних роздумів голос дядька Мела. Я аж підскочую  від несподіванки.

-Клер! Клер! Підійди до мене!

Я перевожу погляд на свого родича та помічаю його в компанії з трьома кремезними чоловіками за найбільшим круглим столом. Найпочесніше місце у вітальні завжди належить господарю та його потенційним бізнес-партнерам, які мають цього вечора вкласти угоду. Дядько Мел, з сигарою в зубах жестикулює про щось своїм компаньйонам, вони, в свою чергу, шкіряться  та уважно слухають його. За крок від їхнього столу я зупиняюсь та чекаю на вказівку.Погляди його трьох партнерів вмить направляються на мене. Прискіпливо і насмішкувато вони розглядають мій силует. Мене це неймовірно дратує, але я добре вмію ховати  свої емоції . Посміхаюся своєю найлегшою та найбеземоційнішою посмішкою цим «мафіозі» та киваю головою, вітаючись.

Дядько Мел також переводить свій гострий, але завжди добрий до мене погляд темно-сірих очей.

—Клер, підійди  до містера Кларксона та його компанії за тим столиком та спитай, чи є в них ще що випити, якщо немає , то наповни їхні чарки нашим новим першокласним віскі, ну , тим , що стоїть в закритому барі біля комоду. Зрозуміла?

—Зрозуміла.

—О, іще. Запитай чи в гуморі вони сьогодні для великої гри в покер! 

—Неодмінно.

Як тільки я вже збиралася йти до столика містера Еді Кларксона, чоловік, що сидів навпроти дядька зупинив мене, схопивши за лікоть. Трохи оторопівши зупиняюсь .Неочікувано. Я повернула голову і питально подивилась на нього. Він посміхався наглою посмішкою на «всі 32»(якщо їх там було 32) , що я навіть мимоволі помітила три золотих зуба в його верхній щелепі.

—Міледі, чи не пригостите  вельможного чоловіка вогнем?-пролунав його хриплий голос.

Хоч цей здоровань і посміхався на всі зуби, наче йому щелепи звело, усмішка його була якоюсь недоброю. Я вмію «читати»людей і тому відразу відчула, що цей тип відзначається своєю «слизькістю» та неприємністю.

Якусь секунду моє обличчя показує емоцію здивування, але вже в наступний момент я шукаю очима джерело вогню. Швидко натикаюсь на підсвічник на моєму фортепіано, беру його та підношу до обличчя цьому товстуну, де губами він вже тримав товсту самокрутку. Він ошелешено, явно не сподіваючись запалити вогонь від палаючої свічки в масивному та елегантному підсвічнику, швидко відсахнувся від яскравого полум’я. Його обличчя скривилося в змішаній гримасі жаху, неочікуваності і страху, він витріщив свої очі  , а два його товариші та дядько Мел лише голосно посміялися.

—Ееее...я взагалі-то думав від запальнички запалити- все ще зі здивуванням в голосі сказав цей чоловік

—Ну , вибачте, запальнички немає , а це перше , що під рукою опинилося. Так що беріть, що дають! - твердо відповіла я.

Мел схвально посміхнувся і блиснув очима на двох інших «товаришів» за столом.

Поставивши підсвічник в центр столу, я , задоволена своєю майже невинною, але веселою витівкою,  почимчикувала в свою кімнату і знову занурилась в роздуми.

Ні, я не злюся на свого дядька через те, що завжди повинна бути вплутаною в їхні темні справи та хоч не дуже значно, але допомагати йому. Іноді, як ось зараз , виконувати примхи його гостей. Я вдячна йому та його дружині Глорії, за те , що не опинилася в 6 років в сиротинці, коли втратила обох батьків в автокатастрофі. Вони взяли мене в свою сім‘ю та виховали, як рідну доньку. Мені з дитинства зрозуміло, що дядько займається далеко не легальними та безпечними, державними справами. Він визначна кримінальна особистість у нашому місті. Я ніколи не була прихильницею цього злочинного , бандитського способу життя, та намагалася не вникати в усе це , але поки вони забезпечували мене їжею, одягом , навчанням, дахом над головою та іншими ресурсами , я мала виконувати правила цієї гри та не чинити опору.

Думаючи про це все, я вже й не помітила , як майже піднялася сходами на другий поверх, де розташовувалася моя кімната. Підійшовши до дверей, я почула позаду себе голосні, важкі кроки від яких заскрипіли східці, а потім наче струмом вдарило, цей вже знайомий, хрилий голос , майже пошепки звернувся до мене :

-Ах ось ви де...   



Фея Фая

Відредаговано: 10.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись