Глава 1

Холодний вітер, неприємно огортав все на своєму шляху. Тріпав частинами людського одягу, ганяв сміття по тротуарах та змушував труситись в холоді безпритульних собак, які не знайшли собі притулку за такої жахливої погоди. До того ж,картину доповняв осінній дощ, скупо поливаючи дрібними, холодними краплями все навколо. На таку погоду кажуть-бридота. Деінде, брудні калюжі, мов розбиті шматки дзеркала,відображають спотворене навколишнє. На обклеєній оголошеннями зупинці, чекали на свій автобус пару чоловік. Серед них був хлопець з натягнутим на голову капюшоном, чорній куртці, синіх джинсах та білих, в минулому білих, а тепер завазьганих погодніми умовами кросівках. Пильно вдивлявся в проїхав шві повз зупинку авто, в надії чим швидше залізти в теплий салон і в перспективі, не вилазити з нього ніколи. "Продам будинок", віщяло чорно-біле оголошення, порізані на смужки номерки телефону, які ще не відірвали клієнти в перспективі, чи прості вандали школярі, гуляли в різні сторони під поривом вітру. Не те ,щоб хлопчина мав бажання, а тим більше можливість, придбати житло, просто розглядав оголошення, щоб вбити час. За декілька хвилин, блимаючи лівим поворотником, до зупинки підїхав жовтий автобус. З відчинених щойно дверей повіяло теплом. Люди по одному заходили до салону, розраховуючись з водієм і всідались, хто де бачив вільне місце. В салоні тихо грало радіо. Хлопець зайшов останнім. Місце було в самому кінці. Пройшовши повз всі ряди, він з полегшенням присів на пошарпане сидіння біля вікна.

«Хто не розрахувався?»- гримнув водій.

Їхати треба було, зо дві години. Хлопець добирався з міста в село, щоб провідати свого батька, та побувати в своєму рідному будинку, в якому він прожив більшу частину свого життя. Поки не вступив до університету, а в подальшому не влаштувався працювати в місті. Тато жив один. За трагічних обставин, загинула матір хлопця, покінчила життя самогубством, ще коли тому було всього десять. Той день закарбувався глибоким порізом в його пам'яті. Повно людей на подвір'ї, ще тоді, міліціонери з паперами в руках і сусідка, яка вела його до свого будинку, щоб уберегти від тієї жахливої картини. Під час  похорон мами, її шия була закрита хустиною до губ. Лапатий сніг падав на труну, йшли далеко, за межі кладовища, батюшка, потім стіл, де всі сиділи і в більшості мовчали, жінки в чорних хустках. Пройшло багато часу, як ставший на пів сиротою хлопець, дізнається як померла його матір, що самогубців не хоронять на цвинтарі зі всіма. І що було причиною їхнього сімейного горя.

 Дощ забризкував вікно, розмиваючи пейзаж, який Олег, так звали хлопця, і так знав на пам'ять. Зупинка, потім довгий ряд дерев, недобудована будівля, зараз буде поворот.

 «Бух!!!»- пролунав удар, як ніби двадцяти тонний літак на повній швидкості розбився об асфальт. Олега кинуло грудьми на сидіння попереду, люди почали літати по салону, хлопця прижало до даху автобуса.

 «Бух!!!»- пролунав удар в друге. Всіх кидало по автобусі. Сипалось скло.

«Бах!!! Бах!!!»- автобус деформувався з середини. Більше і більше. Одного із пасажирів викинуло з вікна. По салоні почала бризкати кров. І в один момент все спинилось. Був чути лиш поодинокий стогін. Пішов дим. Повільно заповняючи салон. Почувся кашель. Олег втратив свідомість.