Глава 1

  Я точно знаю,коли люди мені брешуть.ПОдруга повідомила ,що він переїхав і що я більше ніколи його не побачу.Та все ж я не могла повірити у це.Сумніви мене не покидали ні на хвилину.Лише згодом я зрозуміла,що мала рацію.Він ніколи не викликав у мене щонайменшої недовіри.Щоправда одного разу я не довірилась йому по дурниці.До сьогодні шкодую,що так вчинила.Моторошна історія!

  Ми жили з ним як кажуть- душа в душу.Ніяких побутових сварок,а тим паче бійок не було чутно у нашому маленькому будиночку з літньою терасою,в який ми перебрались,щойно одружившись.Я облаштувала наш затишок в домі цілком сама-від вінтажної люстри з блідувато-рожевим відтінком у вітальні до милих горняток з білими крокусами на полицях.Девід брав участь лише у виборі м'якого коврика з овечої шерсті.Аж занадто він був запеклим любителем тепла.Переїхавши у цей, здавалось б найспокійніший район міста,наше життя і відносини стали більш стабільнішими.Ще п'ять років тому,я б ніколи не подумала,що таке може статися зі мною.Завжди непосидюча,активна та цілеспрямована.Щодня якийсь рух,на вихідні-подорожі,а влітку-поїздка до найулюбленішої бабусі на ферму.А тут рапом-побутові проблеми,робота і ніяких змін.Але згодом я звикла до такого руху життя,або ж це ввійшло просто у звичку.Однак Девід ще довго не міг змиритися з цим.В минулому-альпійський гірськолижник,а зараз-звичайний працівник у місцевому офісі.Улюблена справа,захоплення,азарт та ризик раптом змінилися на щоденну роботу з 9:00 до 21:00.І тепер відчуття щонайменшого адреналіну виникало при випитих трьох чашках міцного еспресо.Я теж не менше втратила.Творча особистість ще з студентських років,художниця за покликанням та фахом,я обожнювала нові подорожі,знайомства та місця,які б надихали мене.А тепер,кинувши все,опинилась офіціанткою у невеличкому місцевому кафе на розі вулиці.Але я й до цього звикла.Мені навіть з часом сподобалось.Згодом ця маленька місцинка стала для мене справжньою пекарнею щастя.Щодня нові люди,щирі розмови,домашній інтер'єр,а в додачу ще й безперервний запах свіжоприготовлених кексів від тітки Дусі,яка була власницею кафе,замінили попереднє життя.Навіть Девід полюбляв навідуватись після роботи у нашу затишну пекарню.Завжди брав каву по-віденськи з подвійною порцією вершків,і говорив що на смак вона нагадує йому нашу"каву,створену ніжним коханням"(так ми називали моє улюблене капучино з ванільно-шоколадним сиропом і корицею в додачу),яку ми щодня куштували у студентській кав'ярні,коли мали здибанки після навчання.Він був запеклим романтиком.Щодня улюблені крокуси та гаряче капучино з місцевої кав'ярні у руках,А згодом теплі вечори на даху його будинку при свічках.Це було прекрасно.ВІн просто заполонив моє серце і не відпускав.Згодом романтичних вечорів поменшало,але я продовжувала радіти крокусами і кавою.Ми багато подорожували Європою.Спершу їздили з друзями,згодом вдвох.Це були незабутні відчуття.Я надихалась кожним місцем,потім втілювала це все у творчість.Девід теж обожнював наші тріпи.Тут він міг попрактикувати свою англійську і знайти однодумців-альпіністів,які помішані на улюбленій справі.Я ніколи не забороняла йому сходити на гірські вершини.Навпаки,я була щаслива,що моя кохана людина теж займається своєю справою та розвивається.

   Після переїзду та кардинальної зміни нашого життя він став іншим.Начебто розчарувався у всьому,і у мені в тому числі.Спершу не подавав вигляду,проте згодом це відчувалось все частіше й частіше.А я вдавала,що все добре.Я просто не усвідомлювала всієї проблеми.Наше найближче оточення скоротилось до двох осіб(ну якщо вважати тварину як такою особою у суспільстві):волохатий кіт Борис,який приїхав разом з усіма спогадами про колишнє життя і моя подруга Сью,яка переїхала сюди,будучи старшокласницею.Познайомились ми з нею на фермі у моєї бабусі до якої я їздила щоліта на канікули.Спершу Сью жила там.Завдяки цій чарівній і напрочуд світлій кучерявці моє літо проходило бомбезно.Кожен день літнього вікенду ми проводили разом.Вранці-купання у найближчому озері неподалік бабусиного будинку,а ввечері-збирання усієї місцевої дітвори біля вогнища з метою розповісти чергову моторошну історію.Ми обожнювали одна одну.Я захоплювалась нею,і це було взаємно.Батько Сью ще з дитинства навчив маленьку донечку грати на гітарі.В додачу вона ще й співала.Сью була справжньою зіркою для мене.Саме завдяки їй моя дитяча творчість була переповнена дивом та естетичною красою,що було непритаманно для дев'ятирічної дівчинки.Можливо звучить надто голосно,але вона мене надихала.А Сью у свою чергу могла годинами спостерігати за моєю творчою роботою,не пропустивши жодного мазка,ні одного занурення власноруч зробленого пензлика у розчинник.Ми вірили,що наші захоплення стануть для нас справою усього подальшого життя.Проте це сталось лише зі мною,і те-ненадовго.Життя моєї подруги дитинства кардинально змінилось,коли їй виповнилось шістнадцять.Саме тоді вона втратила свою найріднішу людину-маму.Сью важко перенесла таку втрату,але все ж не опустила руки.Однак її батько ввійшов у якусь депресію та почав вживати алкоголь.Для того,щоб абсолютно нічого не пригадувало їм про тодішнє життя,її батько вирішив разом з донькою перебратись у невеличке містечко.