Лікуйте душу відчуттями

Знайомство

 "Часом,ми буваємо занадто впевнені в тому,що самі контролюємо своє життя. Віримо,що кожна людина- коваль своєї долі.

Але,інколи,фатум підкидає для нас цікаві випробовування.І пройшовши їх-ми стаємо зовсім іншими людьми ",-цей запис у щоденнику, мені поталанило прочитати у Ангеліни,15-річної дівчини,яка на перший погляд, не мала серйозних дорослих проблем та відносин.Але так лише здавалося.

  Ангеліна була найкращою квіточкою батьківської оранжереї. Вона мала люблячого тата Михайла Олександровича( так його називали навіть сусіди,як шановану людину), який віддавав доньці всі свої сили та кошти. Найкращу матусю,Наталю,яка завжди розуміла та підтримувала (до речі,мама передала їй любов до квітів).Старший брат Сергій давно отримав престижну освіту та жив за кордоном, інколи приїжджаючи,та привозячи сестричці з батьками величезну кількість подарунків.

Оскільки родина жила у маленькому містечку, і мала власний бізнес з вирощування та продажу квітів, їх знали всі люди в окрузі.

Знав і Богдан.

Одного літнього вечора,вони особисто  познайомилися, коли Ангеліна прогулювалася парком разом зі своїм мопсом-красунчиком  Чарлі. Він одразу запримітив привабливу дівчину, і аж надто забажав подружитися з норовливою пані. 

-Привіт ! Чому така чарівна дівчини гуляє на одинці?

-Хлопче, мені здається ,тебе це не обходить,-зневажливо хмикнула Ангеліна, навіть не дивлячись у його бік.

-Ну звичайно,скажи ще,що натравиш на мене свого лютого пса,-Богдан заходився голосним реготом.

Проте Ангеліна навіть не звертали на нього уваги.Вона пафосно одягла другого навушника, і поринула у світ улюбленої музики.

"Ну нарешті відстав" -з полегшенням подумала дівчина."Цей хлопець,здається Бодя ( однокласники називали його павуком,через відому пісню гурту Дзідзьо)вчиться в 11 класі нашої гімназії. Якщо він ще й там почне мені дошкуляти-доведеться відповісти жорсткіше".

 

 Ангеліна була звичайнісінькою школяркою,мала багато подруг.Словом,жила сучасним динамічним життям. Проте,у неї була одна таємниця. Коли дівчина казала батькам надобраніч,і зачиняла двері своєї кімнати,вона дозволяла собі величезну у наш час розкіш-бути справжньою.Усамітнюватись разом з щоденником, та записувати туди думки,мрії,плани. 

Раптом,Ангеліна почула,як хтось легенько доторкнувся її плеча.Обернула голову-знову Богдан.Він стояв усміхнений,з величезною кулею солодкої вати.

- Ти знаєш,я тут подумав,що наше знайомство відбулось не дуже вдало.То ж дозволь мені все виправити,-він намагався бути якомога щирим, коли звертався до Ангелінки. 

Дівчина густо почервоніла, але по ній все ж було видно,що вона ставиться до Боді не так вже й вороже:

- Ну добре,спробуй, якщо ти такий настирний,-Ангеліна намагалася показати хлопцеві,що він їй абсолютно байдужий. 

-Мене звати Богдан,інколи усамітнююся вечорами в цьому парку,і декілька разів бачив тебе,тому захотів познайомитися.До речі,це тобі,-Бодя протягнув новоспеченій подрузі солодку вату,а вона-зашарілася від такого знаку уваги.

- Дякую!Вату ти купив доречно-я люблю солодке.Я Ангеліна.Вчуся в 10 класі першої гімназії.А це Чарлі-мій мопс,якого ти нещодавно обізвав лютим псом,-дівчина все ж не здавалась і показувала перчинку свого характеру.

-Ой,ну вибачте,пречудовий песик, -невдоволено хмикнув Бодя,-я люблю великих собак,у мене в самого вдома німецька вівчарка. Проте вигулюю її тільки тоді,коли на вулиці немає людей-дуже різко вона на них реагує.

-Знаєш,часто собака розуміє людину як ніхто інший.Це,мабуть,єдина любов,яку можна купити за гроші,-Ангеліні здалося,що вона може на краплинку довіритися цьому хлопцеві, з виразними карими очима,які захопливо дивилися на неї.

Пролунав дзвінок мобільного,і Бодя підняв слухавку:"Так!Я скоро буду!Почекайте,не їдьте без мене".

-Ангеліно,вибач,але мені потрібно йти.Домовлялися зустрітися з хлопцями о дев'ятій вечора.Можна я проведу тебе?

- Не треба,ми з Чарліком ще трішки погуляємо,і підемо.До того ж,я живу зовсім не далеко.

- Ну добре,тоді чекаю на тебе завтра на цьому ж місці.Прийдеш?

-Якщо буду вільна,-обнадійливо промовила Ангелінка. 

Бодя на свій страх і ризик ,підійшов до подруги ближче,і легенько її обняв.І як не дивно,Ангеліна відповіла взаємністю. 

Дівчина дивилася,у слід цьому майже дорослому чоловіку,і розуміла,що чимось він зачепив струни її душі. Вона то картала себе,що заговорила до нього,адже про Бодю ходили плітки бунтаря та розбишаки;то з захопленням згадувала ясний погляд,очі-вуглинки, та красиві губи.

У парку вже смеркало,де-не-де проїжджали невтомні велосипедисти, прогулювалися сімейні пари,а хтось уже йшов на роботу в нічну зміну.Містечко поринуло в сон.Враз,на каштані, під яким стояла Ангеліна,майнула рудохвоста білочка, і знову запанувала тиша...

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше