Її любов до синього кольору

Темно-зелений колір підвіконня. Данило спирається ліктями на нього перехиляючись вниз - вулицею йде дівчина одягнена в жовте пальто. Данило відзначає жорстку фактуру тканини і рожеве пасмо її білявого волосся, поряд з нею - чоловік у чорному- впадає в очі лише каблучка з синім каменем на вказівному пальці. Ці яскраві плями лише більше підкреслюють сірість, що прийшла в цю частину Європи ще восени і поки що не збиралася її покидати.

Та весна для Данила видалася надто довгою. Неначе чекав її десять років, а коли вона прийшла то вже був їй і не радий. У березні Данило зрозумів, що його персональний час застиг, і тим не менш йому конче потрібен відпочинок. Працюючи в редакції одного з журналів у Києві Данило часто подорожував, і його остання поїздка в Афганістан порушивши численні соціальні тематики журналу, доволі очікувано не оминула і його психічний стан. Зараз, дивлячись на те злощасне жовте пальто чи на свої руки, він все ще бачив перед собою дороги наповнені стражданням і пилом. Відзначав червоні спалахи, що продовжували снувати перед очима, коли вимикаєш світло в кімнаті, бачив як його шкіра засмагла під безжалісним сонцем Кабулу, і стояв під душем довше ніж раніше, доки йому не починало здаватися, що гаряча вода повністю вимила пісок –з волосся і з кожної пори. А ще, кожен раз виходячи на вулицю, нагадував собі, що потрібно звикати до вогкої української погоди.

Висока жінка в рожевій блузці з дорогої індійської тканини з якоюсь занепокоєністю поглянувши на Данила прийняла опрацьований ним матеріал, і сказала що він може відпочити аж впродовж місяця. Лише почувши її голос Данило згадав, що вона і є головний редактор журналу.

- Ось один з примірників. - сказала вона тоді, і Данило неначе вперше торкнувся глянцевого паперу пальцями. Жінка, розвернувшись на підборах, взяла зі столу три номери і простягла їх Данилу – він мимоволі помітив на обкладинці одного з них панораму площі, де люди вийшли на протест – здається в Вірменії, -ось у якогось чоловіка прапор в руках і розгубленість на обличчі, поліція відтіснює двох дівчат, які щось викрикують, у багатьох - лозунги написані чорною фарбою на жовтуватих плакатах, ось татуювання у вигляді троянди на шиї смаглявої дівчини, яка стоїть дещо осторонь, занепокоєно дивлячись кудись вбік.

Відвести погляд знаючи що ти відчуєш через секунду. Це майже неможливо. Татуювання. Біль у скронях прийшов нізвідки, рожева блузка перетворилася на велику червону пляму і Данило спробував встояти на ногах, тримаючись за шорстку поверхню столу. Голос жінки і вольові зусилля не допомогли - рік тому Данило добре запам'ятав слабкий, але нав'язливий біль від тату машинки, важкість сильно нафарбованих вій дівчини, її довгі нігті дряпають по зім'ятому папірцю з зображенням троянди, а звідкись лине запах вірменського плову.

-Данило, чорт, та що ж таке? Я зараз викличу швидку. Олю, швидше…-Данило почув голос головного редактора, відчув на своєму обличчі її холодні руки, запах солодких парфумів на основі шафрану викликав нудоту. Він повільно розплющив очі.

- Не треба швидку. Все добре. Останнім часом просто...певно перевтома.-сказав Данило намагаючись залишити інтонацію твердою. –він зрозумів, що весь той час сидів на підлозі спираючись на ніжку столу. Жінка допомогла йому підвестися- її довге темне волосся торкнулося його шиї. Здається її звали Ірина. Чи може Інна. У таких ситуаціях він знав що потрібно- сконценруватися на навколишніх відчуттях- щоб прийти до тями, реальність повинна поглинути його. Спроба більше не дивитися на обкладинку журналу закінчилася більш-менш вдало, і схопивши всі три номери він попрямував до дверей.

- Відпочинь, і повертайся, я не буду тебе турбувати, але все ж таки не зникай!- почув він навздогін, коли перед очима постали круті сходинки редакції. Він і не намагався забути те що трапилось рік тому, і воно прийшло до нього знову. Данило вже давно не приходив в те місце, яке і було причиною цих відчуттів. Чи є потреба в тому? Але постійна боротьба і демони всередині навряд чи дозволять йому назавжди забути те місце. Бо ті демони вимагають більшого. А може то не демони, а банальне прагнення до правди чи взагалі до саморуйнування? Чи просто цікавість, яку так легко сплутати з іншими силами? Як би там не було Данило відчув потребу прийти туди знову. Побачити під ногами промерзлу за зиму землю.

Отже, якщо минути Подол і рушити у напрямку гори Юрковиця, то з кожним кроком все яскравіше пригадувалися ті самі відчуття – вони збиралися немов намистини на нитку - страх змішаний з таємницею, цікавість навперейми з нерозумінням. Рано вранці та будівля оповита важким туманом просоченим кислим смогом, інколи ж, коли Данило навідувався туди ввечері- самотньо стоїть виділяючись на фоні багатоповерхівок формою - шириною, яка доволі більша за довжину. Повз новобудови і бідний пейзаж ранньої весни, повз яскраві вивіски з рекламою, що зеленим, рожевим і жовтим болюче виділялися на фоні тотальної сірості. Данило застібнув чорне пальто на всі гудзики і піднявся на невисокий уступ звідки завше було добре видно частину ранкового Києва. Втягнув холодне весняне повітря- все ж таки, як би не було важко в це повірити він вдома. Але відчуття безпеки загубилося десь по дорозі – загубилося в якійсь з численних черг аеропортів.

Будівля у цьому відлюдному місці могла бути виявлена ким завгодно і коли завгодно, і Данило натрапивши на неї рік тому понад усе боявся що хто-небудь також зверне на неї увагу. Тоді пройшовши повз неї він запримітив дивну фактуру стін - облущена місцями блакитна фарба, яка в деяких місцях відсвічувала дуже яскравим, дещо флоуресцентним синім кольором.