Магія місячного сяйва

Розділ 1

Теплі міцні руки повільно рухалися вгору від колін до стегон, піднімаючи поділ сукні, оголюючи тіло. Легкі рухи дарували тепло, розганяючи кров по венах зі швидкістю світла. А коли одна рука доторкнулась до краю трусиків, я мимоволі стиснулася, бажаючи звести коліна. Однак, мені не дозволили, нахабно розвернувши спиною і притиснувши її до чоловічих грудей.

 Одна рука тримала мене за талію, а інша продовжувала господарювати, вивчаючи вигини мого тіла. Гарячий подих за вушком лоскотав не тільки шкіру, але й нерви, ще тугіше зав’язуючи вузлик бажання внизу.

 Прикривши очі, я закинула голову трохи назад і віддалася в полон емоцій та відчуттів. Все здавалося таким правильним, логічним і необхідним: тепло рук, його ласки, запах, що вабив і навіть те з яким завзяттям чоловік намагався звести мене з розуму. Ласки тривали, і я мліла в умілих руках, втрачаючи контроль над своїм тілом.

 – Ніка-а-а-а ... – прохрипів голос, викликаючи тремтіння, роблячи шкіру гусячою. Бажання відповісти було величезним, але я промовчала.

 Ні до чого зараз слова. Ні до чого.

 – Ніка-а-а-а, – знову повторив Кілліан, і торкнувся язиком мочки вуха. Я видала стогін, ще сильніше заплющивши очі. Відкривати їх не можна. Категорично!

 Не отримавши відповіді, чоловік продовжив тортури. Його руки невпинно рухалися то вгору, то вниз, викликаючи в тілі фантомні болі бажання. Десь внизу поколювало від збудження, а коліна тряслися так, як ніби-то це відбувається зі мною вперше.

 Збудження наростало. Бажання відчувалося на дотик, а адреналін – отрутою розтікався в моїх венах. Цей коктейль зі страху, похоті та жадання – вбивав залишки самовладання.

 – Ніка, як я радий, що ти нарешті прийшла до мене, – слова розрізали тишу, вломилися в мою свідомість, надававши уявних стусанів, – як довго я чекав тебе, любов моя, – я видала сумний стогін, а потім міцно зціпила зуби.

 «Дурепа!» – подумки вилаяла себе, відчуваючи, як сльози котяться по щоках. Однак, я не могла дозволити собі цю слабкість. Тільки не зараз.

 Піднявши руку, стерла вологу з обличчя, прикусивши при цьому губу. Незначний біль врізалася у свідомість, заміщаючи собою думки.

 Кілліан не помітив мого занепокоєння і з таким же бажанням, як раніше, продовжив насолоджуватися нашою близькістю. Його долоні сильніше стискали мої стегна, притягаючи до себе, і даючи зрозуміти наскільки серйозні його наміри.

 – Як ти смачно пахнеш... – шепотів голос. Такий рідний і чужий водночас. Якби тільки він знав... – Я досі зберігаю пляшку твоїх улюблених парфумів, – продовжив він, посміхаючись.

 Навіть стоячи спиною до чоловіка й не бачачи його обличчя, я могла з точністю сказати, що він посміхається. Я відчувала його настрій, могла вловити кожну дрібну деталь в тембрі його голосу і розпізнати будь-яку брехню, сказану ним.

 Про Кілліана Форестера, я знала практично все: його ім’я, вік, місце народження, положення в суспільстві та зграї, його родовід до десятого коліна й навіть дурні захоплення та дитячі травми. Цей чоловік заповнив собою весь мій вільний час за останній місяць, ставши моїм особистим кошмаром. Мабуть, це розплата за гріхи. Кара, яку мені прорікала мати, коли я в черговий раз не послухалася її наказу.

 «Диявол!» – лайка не особливо допомагала, але я хоч якось намагалася остудити свій запал і закінчити розпочате.

 Благо, чоловік сам не бажав зупинятися, продовжуючи торкатися тіла, мнучи тканину сукні. Його нетерпіння відображалося в тому, як уривчасто він дихав, а його жести ставали рваними й хаотичними.

 Він бажав отримати свою Ніку і робив все для того, щоб вона, нарешті, віддалася йому.

 Згораючи від почуттів, котрі переповнювали душу, я примусила себе зібратися й перестати зволікати. Варто було діяти, а не травити душу нікому не потрібними роздумами.

 Піднявши руку, я торкнулася змійки на плаття і в одну мить розстебнула її.

 Кілліан голосно проковтнув слину і загарчав, вчепившись в мої стегна мертвою хваткою. Я навіть здригнулася від такого напору. Його звір рвався назовні, і здавалося, готовий з’їсти мене живцем.

 – Моя... – прогарчав Кілліан, повертаючи мене до себе обличчям. Мить і його губи зіткнулися з моїми в поєдинку. Язики сплелися воєдино, танцюючи в ритмі пристрасті.

 Мене підхопили на руки й понесли. Куди? Думати не хотілося. Тільки б скоріше відчути його. І закінчити це.

 А потім... потім, я поїду і буду рятувати свою брудну душу. Якщо це, звичайно, буде потрібно.

 Перервавши поцілунок, Кілліан поставив мене на ноги. Я затуманеним поглядом дивилася в його очі, які яскраво сяяли, відчуваючи прилив крові в мозок. Він гіпнотизував мене, і навіть зілля, яке я стільки часу готувала, не допомагало. Думки застилав туман, і я ледве трималася на плаву. Не можна було втрачати зв’язок зі світом, а я його наполегливо позбавлялася.

 – Кілліан...– прошепотіла я.

 Форестер миттєво відреагував, кинувшись до мене, і за секунду зірвав з мене сукню. Його жадібний погляд блукав по тілу, обпалюючи. І в цей момент, я остаточно здалася. Просто захотілося відпустити страх на волю і плисти за течією. Адже я втомилася боротися з власними думками та демонами, які пожирали мою душу.

 Я розслабилася, дозволяючи тілу нарешті отримати свою дозу ейфорії. Хоча б комусь в цьому всесвіті буде добре.



Мартіна Зоріна

Відредаговано: 09.10.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись