Розділ 1

Вмирати було страшно і тяжко. Ірина борсалася і пручалася смерті як могла. В худому, обтягнутому жовтою шкірою тілі здавалося не залишилося за що триматися, але жінка вперто продовжувала жити вивіряючи кожен подих .

Сергій  стійко переносив хворобу дружини, теща, що переїхала до них кілька місяців тому, була  гарною підмогою, але над  сім’єю все одно висіла чорна хмара  відчаю і приречиності ..  Лікар буквально позавчора сказав, що варто готуватися і  сім»я намагалася «переварити» цю новину.

 А от хвору здавалося б   хвилювало тільки одне - Оленка. Кохана, вистраждана, єдина  донечка. Така довгоочікувана.  Ірина  завжди хотіла малюків, пізнати радість материнства та в підлітковому віці почалися проблеми по жіночому, а далі  тітонька в білому халаті відрубала « Дітей не буде». Достатньо, щоб  занепасти духом та потрібно було знати дівчину -  по натурі вона боєць  тим більше що мала хороший стимул. Так хотілося народити коханому Сергію синочка чи донечку. Тож спробували все : медичні центри, купу ліків, травки, монастирі, бабки… Вже й невідомо що там спрацювало, але на 4 рік  подружнього життя в сімї Ірина та Сергія з’явилася донечка названа в честь прабабусі  - Оленою.

Щасливі  батьки поринули в приємні турботи і нічого не затьмарювало подружнього щастя, аж поки одного разу Ірина не знепритомніла прямо серед  черги в магазині.

Під кабінетом збору аналізів Сергій міцно тримаючи дружину за руку про себе палко молився, щоб це була анемія та чуда не сталося   і лікарі поставили невтішний діагноз. І так тендітна Ірина почала худнути і марніти з кожним днем. Від життєрадісної дівчини залишилася тільки тінь , що якимось дивом продовжувала жити.

Сергій тихенько зайшов до кімнати Іринки, поставив чашку з теплою водичкою на стілець.  «Сергію» позвала його  дружина « Що, Зайченятко?» озвався чоловік присівши на край  постілі.

«Сергію..Коли мене не стане» запнувшись сказала Ірина « Ні, послухай» квапливо перебила спроби Сергія заговорити « Коли мене не стане, обіцяй, що не залишиш Оленку ні в якому разі. Як там не повернеться доля наша дочка завжди буде мати тата. Обіцяй»    Взявши  дружину за кволу руку і поцілувавши її чоловік сказав « Ну що ти таке говориш, Зайченя,  Оленка моя донечка, невже я можу її залишити»

« Дякую , коханий» з полегшенням сказала жінка і закрила очі. А через тиждень  Ірину ховали…

В домі стало пусто.  Сергій  блукав по кімнатах дому намагаючись хоча б  усвідомити втрату. В сердці зіяла величезна діра, хотілося просто лягти, заснути  й не прокидатися. Туга їла душу  і якби не теща не відомо чим би це скінчилося.

Лідія Іванівна була з тієї породи людей яких можна охарактеризувати одним словами «залізна леді». Все життя пропрацювавши головним бухгалтером на немаленькому підприємстві жінка мала твердий характер і сильну волю. Дивлячись на цю русяву, пишну даму з поглядом коршуна починаєш вірити, що в роду Лідії Іванівни  десь таки  затесалися вікінги в яких жінки воювали на рівні з чоловіками.

Бо ця «валькірія» могла одним словом, одним поглядом змусити весь колектив  підприємства тремтіти і ходити " на задніх лапках". Подейкували, що навіть директор побоювався головного бухгалтера. Сергію, простому хлопцю зі звичайнісінької родини, сусіди і знайомі передрікали повне фіаско. «Ой, зжере Іванівна бідолаху  за один раз» з удаваним жалем кивали кумушки з вулиці. Та сталося чудо, Іванівні зять прийшов до душі. Чи то чесна, відкрита натура Сергія, чи то любов з якою він дивився на Іринку, але «крепость пала» і тепер турбота  «валькірії» поширювалася на двох. Дочку й зятя.

  « Прижала»  Лідія Іванівна Сергія  в кухні куди за шкірки витягла його чогось поїсти. « Так не можна далі, Сергію. Тобі є заради кого жити.» Кивнула вона в сторону дитячої кімнати « якщо ти так продовжиш, Оленка стане круглою сиротою. Тобі треба поступово повертатися до нормального життя, вийти на роботу. Я вже дзвонила, племіннику Толіку, він сказав що в  його фірмі  є робота. Вахтою на тиждень через два. Поїдеш зміниш обстановку, заспокоїшся. А за онукою я пригляну»

Трохи  подумавши Сергій погодився. Подалі від дому, подалі від думок, що душили його чорним джуготом.  Іринці він обіцяв, що в дитину буде тато, а зараз є тільки зомбі яке бродить весь час по такому знайомому і водночас чужому  будинку.