Моя біла брехня

Пролог

***

Я глибоко вдихнула, дивлячись на себе у дзеркало. Витягнувши з сумочки блиск, вирішила вкотре підвести ним губи. Руки тремтіли від хвилювання, коли я робила це. Так, мені треба заспокоїтися. Я зробила декілька глибоких вдихів і видихів, міцно вчепившись за стільницю. Потім трохи стягнула свою коротку чорну сукню, щоб вона мала пристойніший вигляд. У двері вбиральні вже почав хтось стукати й від цього я лише закотила очі. Я кинула на себе останній погляд і швидко пальцями поправила свій чубчик.

— Нарешті! — буркнула якась п'яна дівчина, коли я вийшла з вбиральні.

Вона одразу ж рвонула всередину, а я лише скривилася. Вечірка була в самому розпалі, але я дуже сильно нервувала. Сьогодні повинна щось нарешті зробити. Досить уже приховувати свої почуття. Я усміхнулася, а тоді підійшла до Мартина — свого найкращого друга.

— А де Тимур? — спитала я, оглядаючи танцювальний майданчик клубу.

— Поплив за течією, — буркнув хлопець.

— Зрозуміло, — я вдихнула, а тоді помітила його.

Тимур танцював з якоюсь групкою людей. Це було смішно і так дивно. Напевно, він дуже багато випив. Думаю, що йому вже точно досить на сьогодні. Я швидко попрямувала в його сторону.

— Ей! — голосно крикнула йому на вухо. — Поїхали вже додому!

— Додому? Коро, ти чого? Розпочинається все тільки найцікавіше, — сказав Тимур і похитнувся. Він раптом взяв мене за обидві руки. — Ну ж бо, танцюй!

Хлопець притягнув мене за талію ближче до себе, а я напружилася. Глянувши йому в карі очі, помітила їхній не дуже природний блиск. Схоже, він справді дуже багато випив. Тільки зараз мене це не хвилювало зовсім. Тимур тут, поруч. Напевно, більшого мені й не треба. Нечасто він торкався мене, чи брав за руку, а тим більше танцював зі мною. Хоч і знайомі ми з ним ще з маленьких років. Наші батьки були хорошими друзями, тому я познайомилася з Тімом, коли мені було всього лише чотири, чи п'ять. Він же дружив з Мартином і так виходило, що я теж прилипла до їхньої компанії, хоч хлопці й старші на один рік. З того часу ми постійно разом. Інколи були непорозуміння, але це не порушило нашої дружби. Дружба... Сумно, але це так. Я вже давно зрозуміла, що закохалася в Тимура, але він не помічає цього, або ж просто не хоче помічати. Тільки сьогодні я обов'язково це зміню.

— Що з тобою? — спитав він, насупившись. — Це не те місце, де треба сумувати.

— Все добре, — я усміхнулася. — Настрій щось не дуже.

— Тоді ми його зараз змінимо.

Тимур підморгнув мені, а тоді потягнув мене до бару. Він замовив нам якісь коктейлі. Я не дуже хотіла пити алкоголь, бо батьки одразу зрозуміють. Я вдала, що п'ю коктейль, поки Тимур заливався коньяком.

— Може, вистачить? — спитала я, нахилившись до нього.

— Я вперше за довгий період вирішив розслабитися, — сказав він. — Не заважай мені, будь ласка.

— Гаразд, — я відсунулася від нього та опустила погляд на склянку з рожевою рідиною.

— Кароліно, ти не ображаєшся? Якщо так, то вибач. Я не хотів тебе образити. Просто останнім часом багато непорозумінь з батьками й нарешті з'явилася можливість хоч трохи забутися.

— Я все розумію, — сказала, усміхнувшись. — Не хвилюйся!

— От і чудово!

Тимур потім знову пішов танцювати, а я ж просто стояла біля бару, спостерігаючи за ним. Вперше між нами відбулася якась близькість, а він усе зруйнував. Навіть той наш недотанець викликав у мене справжню усмішку. Тільки в цьому клубі мені вже стало нудно. Ніколи не розуміла, як ось це може подобатися людям. Глянувши на годинник, побачила, що це вже друга ночі. Тато буде сваритися зі мною, але у мене дещо інші плани.

— Коро, я мушу додому їхати, — сказав Мартин, — Татові терміново потрібно в лікарню, а Лілі буде страшно самій спати.

— Без проблем.

— Тебе підвезти?

— Думаю, що тут ще буде потрібна допомога Тіму, — я кивнула в його сторону.

— Подзвониш мені, коли доберешся додому, добре?

Я кивнула, а Мартин розвернувся і попрямував до виходу. Важка у нього ситуація. Мама вже давно померла, а тато постійно на роботі. Доводиться Тіну слідкувати за своєю молодшою сестрою. Мені по-справжньому шкода його.

Я повернула голову в сторону Тимура і побачила, що до нього почала липнути якась блондинка. Це мене дуже сильно розізлило. Без жодних вагань я попрямувала в їхню сторону. Дівчина невдоволено подивилася на мене, а я склала руки на грудях.

— Може, нам уже час додому? — спитала я, дивлячись на Тимура.

— Замовити тобі таксі? — заговорив він.

— Замов! Заодно ще й для себе.

— Я ще не хочу додому, — заперечив хлопець.

— А я не питаю хочеш ти цього, чи ні.

Я схопила його за руку та потягнула до виходу. Він був дещо роздратованим, але все ж сперечатися не став. Мабуть, зрозумів, що йому справді час зупинитися. Він уже ледве стояв на ногах. Таксі довелося замовляти мені, а коли авто приїхало, я сказала Тимурові сідати всередину. Він просто закотив очі, але сів. Я назвала його адресу, бо розуміла, що треба допомогти йому дійти додому. Та і в планах у мене було зовсім інше. Пора вже все брати у свої руки. Тимур усю дорогу мовчав і просто дивився у вікно. Я легенько штовхнула його, щоб перевірити, чи не спить він. Здається, ні. Ми вийшли з автомобіля, а тоді попрямували до під'їзду, де знаходилася його квартира. Батьки в хлопця багаті, тому не дивно, що він у такому віці живе один.

— Ти можеш їхати додому, — сказав Тимур, спершись на металеву стіну ліфта.

— Переконаюся, що з тобою все добре, а тоді поїду, — тихо відповіла я.

— Якщо хочеш, то можеш і в мене залишитися. Я навіть віддам тобі своє ліжко.

— А сам де будеш?

— Мені все одно!

Двері ліфта відчинилися і ми підійшли до квартири Тимура. Хлопець шукав ключі в кишенях своєї куртки, але не міг їх ніяк знайти. Довелося мені самій за це взятися. Я витягнула ключі з його кишені та відімкнула двері. Коли ми зайшли всередину, то Тимур зняв свої кросівки та одразу ж попрямував до спальні. Я пішла за ним, але зупинилася, коли побачила, що він почав роздягатися. Серце шалено билося і я не розуміла, що зараз відбувається у мене всередині. Якийсь незрозумілий трепет, від якого я ледь не задихалася. Він зняв свою футболку, а я повільно підійшла до нього. У кімнаті було темно. Лише яскравий місяць додавав світла. Тимур глянув на мене затуманеним поглядом. Я сама не розуміла, що роблю. Піднявшись навшпиньки, потягнулася до нього. Я легенько доторкнулася своїми губами до його. Він же поклав свою долоню мені на талію та притягнув мене ближче до себе. Від здивування я відкрила рот, а він, скориставшись моментом, поглибив поцілунок. Неймовірне тепло пройшлося моїм тілом наче струм. Цей невинний дотик губ в один момент перетворився на пристрасний поцілунок. Я поклала свої руки йому на груди, відчуваючи приємну гладкість його шкіри. Це все було інстинктивно. Я постійно керувалася своїми емоціями та відчуттями. Легенько штовхнула Тимура на ліжко, а сама поспішила зняти свою сукню. Знаю, що божевільна, але мені так цього хотілося. У чотирнадцять у мене був перший поцілунок з Тимуром. Я сама це зробила, а потім виправдала себе, сказавши, що просто хотіла спробувати. Після того випадку він ясно дав зрозуміти, що між нами можлива лише дружба. Та хіба серце слухає? От і зараз... Уявлення не мала, що саме роблю, а всього лише довіряла своїм почуттям. Тимурові було байдуже, а я ж відчувала неабияке хвилювання. Мабуть, секс після клубу — це для нього звична річ, а у мене ж це взагалі вперше. Я важко ковтнула, а тоді сіла йому на коліна. Він одразу ж поцілував мене, проводячи своїми руками по моїй голій спині...

Зранку я прокинулася від того, що у мене затерпла шия. Обережно піднявши голову, розплющила очі. Перед собою побачила Тимура, який ще досі спав. Я усміхнулася, дивлячись на нього. Його чорне волосся стирчало в різні сторони, але він все одно був таким красивим. Я ніжно поклала свою руку йому на щоку та легенько поглядала її. Можливо, тепер у нас усе буде чудово. Хіба може бути інакше? Після цієї близькості ми не можемо бути лише друзями. Раптом хлопець схопив мене за руку та розплющив свої очі. Спершу я побачила в них здивування, потім сором, а тоді страх. Усмішка повільно спала з мого обличчя, коли Тимур відсунувся від мене на безпечну відстань.

— Ем, щ-щоти тут робиш? — спитав він, насупившись.

— А ти не пам'ятаєш?

— Дуже мало, — хлопець поклав свою руку собі на чоло. — Ми були в клубі, потім я пам'ятаю, що ти підійшла. Ми танцювали разом, а тоді пішли разом до бару. Більше нічого не можу пригадати.

Я відчула сльози на очах і різко сіла на ліжку, прикриваючись ковдрою. Дурепа! Звісно, після всього випитого алкоголю він навіть нічого не пам'ятає. Невже я справді сподівалася, що ми зможемо бути разом?

— Ми обоє напилися, — сказала я, обіймаючи себе. — Потім приїхали до тебе. Це якось само сталося. Я теж майже нічого не пам'ятаю.

— Скільки ж ми випили?

— Багато, напевно.

— Який же я ідіот! Якби я міг контролювати себе, то клянуся, що навіть не торкнувся б тебе. Як би я тільки розумів, що це ти, то зупинився б.

Мабуть, він цими словами хотів заспокоїти мене, але насправді зробив дуже боляче. Я гірко усміхнулася, бо мені стало смішно з цієї ситуації.

— Усе нормально, — сказала я. — Ти не зробив нічого поганого, бо я теж не заперечувала.

— Сподіваюся, що ти не придумала собі нічого такого.

— Нічого такого? — я подивилася на нього. — Це ти про що? Для тебе ця близькість не означає нічого і для мене теж.

— Тоді добре, — Тимур видихнув. — Пробач, якщо щось було не так. Головне, щоб це більше ніколи не повторилося. Наша дружба справді важлива для мене. І ще... Ем...

— Що?

— Ти можеш про це не говорити нікому? Не хочу, щоб хтось знав.

— Тобі соромно за те, що ти переспав зі мною? — спитала я, відчуваючи, що зараз зірвуся.

— Мені соромно перед тобою, — відповів він. — Потрібно було стримати себе, зупинитися, але я навіть не пам'ятаю нічого.

— Думаю, що мені вже час іти. Я не збираюся про це нікому говорити.

— Ти хороша подруга, Кароліно. Мені не хочеться, щоб наші стосунки зруйнувалися.

— Ти можеш замовчати? — роздратовано сказала я.

— Я залишу тебе, щоб ти переодягнулася.

Він піднявся з ліжка та вийшов зі спальні. Я ж закрила своє обличчя руками, стримуючи себе, щоб не заплакати. Невзаємне кохання — ще те стерво! Серце стискалося від болю, але я взяла себе в руки. Швидко переодягнулася, а тоді попрощалася з Тимуром, наче нічого й не було. Він навіть не подумав зупинити мене. Йому так байдуже на мене, а я ж дурепа закохана. Пора вже викинути Тимура зі своєї голови, бо він не заслуговує мого кохання...

***

Але я не змогла. Вже пройшло три роки з того часу, а я все одно ще постійно думаю про нього. Ми більше не згадували про ту ситуацію і не говорили про неї. Вдавали, що хороші друзі, але це було не так. Ми вже давно перетнули ту межу дружби. За цей час у нього було багато дівчат, а я просто звичайна подруга. Тільки тепер я далеко не та Кароліна, якою була раніше і більше ніколи не буду нею...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше