вся версія

Мала дочалапала. Як завжди, ввійшовши у квартиру, сказала:
- Привіт, дім. Привіт, Барбос.
- Ходи погамаю, — піднявши свого хвоста, повів господиню за собою рудий котисько.
- Чекай, вмию мармизу.
- Ходи погамаю, — продовжував далі котисько-впертюх.
Мала так й вчинила, плюнувши якось на свої власні ритуали та сценарії.
Котисько, почмакавши та вже облизуючись, почав сканування фізично-емоційного стану своєї господині допитом з пристрастю…
- Як уроки?
- Сьогодні мене порвало на шматки, перевернуло та перекособочило.
- Дуреписько мале. Думаєш, що говориш?
- Ой, сорян. Часом забуваю, що слово теж силу має, — посміхаючись та вже смакуючи як кіт (тільки свіжий огірок, до котрого вкотре вернулась пристрасть), промовила Мала.
- То що там було?
- Та урок «мозкодвіжу» мене трохи струсив..
- Знову?
- Що знову? Струсив знову чи вкотре до слів чіпляєшся?
- Давай не пискуй. Знаю, що ти в мене майстриня. Розповідай краще деталі…
- Які деталі?
- Мала -а-а-а! Зараз дряпну або просто піду геть. Сама потім приповзеш свої байки розповідати. Я тебе знаю. Рота ж не закриєш. Навіть огірком.
Мала засміялась. Барбос вкотре чітко все розклав по полицях.
- Екзамен з «Мозкодвіжу» я, певно, не здам.
- Чого? Здається, ти мозком двіжуєш добряче.
- Та що ти мелеш? Мій мозкодвіж некерований. Я помилялась, що навчилась управляти мозком. Стала вище його. Навіть трохи сердилась на нього. Ага-ага. Сьогодні наче на новий рівень в забаві перейшла. Бонус «огірок» знайшла та пройшла далі.
- Конкретніше. Деталі!
- Які деталі? Педалі! От знаєш, чому я так літати  часом хочу?
- Ну?
- Бо спокою, виявляється, мій пан Мозок вимагає.
- Що ще?
- Ще треба генетичний портрет якось дослідити!
- Що за поворот?
- Просто маю багато питань. Зможу відповіді на них знайти. Якийсь ген може глючити, тому часом в трясовину затягує.
- Ясно. Пішов спати. Тебе точно сьогодні порвало на шматки, перевернуло та перекособочило.
- Шуруй. Все одно вислухаєш, бо як ні, то їсти не дам.
- Шантажистка!
- Егоїст!
- Дурепа!
- Знаю! Люблю тебе….