Підслухано шкарпеткою

Шкарпетка щезла з пральної машини. Ну ви ж знаєте - у кожній пекельній машині є виходи в інші виміри, а пральні - найпекельніші  з машин.

Шайтан-машина крутила-вертіла, обманути хотіла, та не на того напала.  Шкарпетка хоч і була з діркою, і мізки промиті сьогодні до повного їх вимивання й заміни на рідке мило, але мильну воду від чиєїсь кінцівки відрізнила. 

Ага, починайте крутити носами - кінцівка, ха-ха, ах-ха!

Канцелярією тхне, а може й анатомічним театром, де ці кінцівки залежалися в формаліні. Фу!

Хто вас вчив писати,  бувають руки, ноги лапи, навіть тентаклі бувають, вони ж мацаки по-вчоному.

 А кінцівки бувають тільки в протоколах, особливо - в протоколах розтину.

От вам і ха-ха, ах-ха. Вона шкарпетка, ще й діркою. Хто б її вчив писати, вона й читати не вміє.  Просто  колись належала письменникові. Він може й писав лівою ногою, та ця шкарпетка була на правій.

Потім забруднилася, ще й порвалася, і потрапила сюди.

Звідки їй було знати, як оте пасмо туману, що з'єднане з чиїмось туманним начебто тілом, називається 

Може ви знаєте? Ви ж тут самі вумні?

Ах, не знаєте? Бути цього не може, ви ж так гарно почали.

Так от, кажу я вам - те туманне тіло дивилося на свою кінцівку, а точніше на шкарпетку з діркою і скрушно жалілося.

- От ні разу ще так не було, щоб було дві цілих шкарпетки з однієї пари. Або одна з діркою, а то й обидві, або різнокольорові, ще й різної довжини.

- Мудроту сказав, Вово. Філософ ти в нас.

- Я не Вова, скільки тобі казати? 

Туманний привид з очима-жаринами навис над дівчиною в рваному худі, порваних чи то від життєвих негараздів, чи то по велінню моди джинсах. Дівчина схилилася над своєю ногою в кеді, роздивляючись тріщину в підошві.Тріщина поки що була не така, щоб підошва відвалилася, але як тільки піде дощ, нозі буде що в цьому кеді, що радіо слухати без нього.

- Говори скільки хочеш. Поки не скажеш, як тебе звати, будеш Вовою. Або Вовчиком. Або Сіреньким Вовчком. Ні, ним не будеш. Задовго виходить.

- Не біси мене, Ружено. Ти повинна знати, як мене звуть. Я твоя доля, ти - моя пара. Я ж взнав твоє ім’я, як тільки побачив.

- А я ні.  І це означає одне з двох. Або я не твоя пара, або тебе звати Вова. Вибирай будь-який варіант, або обидва, І перестань злитися. Якщо ти гніваєшся - ти неправий.  То мудрість віків. А щодо шкарпеток, то чому б тобі їх не купляти? Тоді вибереш, які схочеш. 

- Ружено, я тебе знаю тільки півночі, а враження, ніби у нас скоро срібне весілля, але воно не відбудеться, бо я тебе придушу, так дістала.

- Тільки без погроз, Вово. У нас квест попереду. Парний.

- Грррр. Так от, для розминки, щоб ти різкість собі навела. Тут не можна купити шкарпеток. Не винайшли їх іще.  Онучами користуються. А я не можу відвикнути. Стільки років тебе дожидався у вашому світі, до хорошого швидко звикаєш.Тепер доводиться тягти ті, що втрапили в портал через пралки.

- Он воно як. Ну так ти однакові ніколи не  витягнеш. А начаклуй їх собі - які хочеш. У тебе ж повинна бути магія. раз тут світ магічний. І он кеда мені полатай хоч магією.  Бо кеди тут явно ще не скоро винайдуть.

- РРРружено, я - викрадач. У мене магія викрадацька.  Я можу що завгодно вкрасти в кого завгодно і з будь-якого світу. А не швацька. Не можу латати взуття.

-Тю. Так вкради просто цю дірку й викинь її кудись у космос. Буде ще одна чорна діра. Одною більше, одною менше. Ніякого в тобі креативу, Вовчику.

- Ти не в темі, Ружено. Я можу вкрасти дірку. Тільки від цього краї підошви не зійдуться. Ще й підуть усякі парадокси. І ще чорна діра з'явиться прямо на цьому місці. Ти цього хочеш?

- Я хочу цілі кеди. Нам ще он скільки ходити. А цей кед вже скінчився, треба наступного. 

Дівчина простягла в бік почвари руку долонею вперед, щоб попередити можливе непорозуміння. 

- Тільки другого кеда красти не треба. Розмір не підійде, колір, ще й з діркою буде. Шило на мило, як той казав.

- Знаєш, Ружено, Давай я вкраду трохи скотчу й заклею тобі рота.  І мені краще буде, й тобі життя збережемо.

- Ще чого. Їсти нема чого, кед порвався, ще й слова не скажи. Гад ти, Вово. І не гарчи.

- Нам зараз треба план виробити. Потерпи трохи. Зранку пекарні запрацюють, я тобі круасана вкраду. Любиш круасани?

- Люблю. З шоколадом. З повидлом - ненавиджу. Дивись, не переплутай. А план я вже маю.

Привид блимає очима, від чого обличчя дівчини то пропадає в нічній темряві, то знову стає видимим. Личко в неї янгольське, напівдитяче, губенята пухкі й напіврозтулені, наче чекають поцілунку. А от очі - о, її очі не горять, як у привида. Але у них можна провалитися й падати нескінченно.

 Місяць зайшов за хмари, тепер не видно навіть білих підошов дівчачих конверсів з сердечками.

- Пішли вже. Посвіти на дорогу, бо ще ноги поламаю, не тільки кеда проколю. То не дорога, а якась смуга перешкод. То яма, то канава. Добре тобі, ти привид, тобі всі зі ями та канави пофігу.

- Дорога як дорога, тут і гірші є. Позвикали по асфальті бігати. Дивись під ноги. Я ще трохи відпочину, перекинуся й знову тебе повезу. Ти розпещена. Я тобі не кінь, дівчат на собі катати.

- Ой-ой. Казав, тут недалеко. Хоч би до ранку дісталися до того цвинтаря.

- Та мені недалеко. Якось не подумав, що ти на двох  ногах і в темряві нічого не бачиш. Кажи вже свій план.