Наречена на тиждень, або Моя навіки

Розділ 1. Іноземець

 

Розділ 1. Іноземець

 

обложка

 

— Генеральний вже на місці, — новина про те, що директор повернувся з відрядження, швидко ширилася офісом за допомогою вайбера і скайпу, а також основного джерела всієї важливої ​​інформації — всюдисущої секретарки Ганнусі.

Поліна вважала звістку добрим знаком і стрімко попрямувала до приймальні. Вона перебувала в бойовому настрої — збиралася поставити питання руба. Вона менеджер з персоналу — отже повинна займатися об'єднанням колективу, але їй зв'язують руки.

Поля працювала в консалтинговій компанії «Креатив» четвертий день і ще не мала можливості поспілкуватися з директором, зате з його заступником, а вірніше заступницею, провела цілих три безрезультативних бесіди. Лідія Львівна, закостеніла через свій глибоко пенсійний вік, не схвалила жодну з ініціатив, висунутих Поліною. І чому, питається? Не сподобався кошторис. Але як Полі займатися забезпеченням здорової обстановки в колективі без фінансових вливань?

Втім, сумувати Поліна не збиралася. Покладала великі надії на директора, що прибув із відрядження. Чутки про нього ходили досить суперечливі, але він хоча б був у два рази молодший за свою заступницю. І до того ж обійняв посаду недавно, а значить, не міг встигнути закостеніти. Хтось вважав начальника цілком милим і приємним, хтось непередбачуваним і надмірно самовпевненим. Але Поліну це не лякало. Вона налаштувалася на серйозний бій — інтелектуальну битву. У неї було багато аргументів, щоб довести, що на здоров'ї колективу, так само, як і на здоров'ї окремо взятого індивідуума, економити не можна. Але якщо директор виявиться впертим, Поля застосує іншу тактику — візьме його змором. Зайде до кабінету і без підписаного кошторису корпоративу не вийде.

Секретарки Ганнусі в приймальні не було. В тому-то й полягає підступність всюдисущості — Ганна ніби й скрізь, але ніде конкретно. Зате в зручному шкіряному кріслі для відвідувачів коротав час світловолосий хлопець. Мабуть, теж чекав аудієнції шефа. Поліна поки не знала всіх співробітників на обличчя, але відразу здогадалася, що це хтось із IT-відділу — легка неголеність, яку не могли собі дозволити ті, хто працював з клієнтами безпосередньо, і лоб високий і розумний, як у всіх комп'ютерників. Комп'ютерників Поля поважала, тому і до цього русявого одразу сповнилася симпатією.

— До директора? — поцікавилася вона.

Хлопець посміхнувся одним куточком рота, що можна було розцінити, як ствердну відповідь. Значить, їй доведеться почекати. Вона влаштувалася в кріслі по сусідству і зосередилася на своїх паперах, вирішивши ще раз прокрутити в голові тактику бойових дій, які збиралася розгорнути в кабінеті боса. Але заглибитися в роздуми не вийшло. Відволікло цигикання смартфона комп'ютерника. Він витягнув стильний девайс із кишені джинсів і відповів на виклик.

Поліна мимоволі нагострила слух. Тембр голосу здався приємним — глибоким і м'яким. Але не це викликало цікавість. Хлопець спілкувався не українською. Причому настільки швидко, ніби ця мова зі злегка розтягнутими голосними була для нього рідною. Іноземець? Поля знала, що в компанії працює кілька запрошених з-за кордону фахівців. Цікаво, з якої країни виписали конкретно цього симпатичного комп'ютерника з добре поставленим голосом? Вона ніяк не могла впізнати мову. Явно не англійська. Та й на німецьку чи французьку не схожа. Напевно, норвезька. Взагалі-то, відразу можна було здогадатися, що хлопець родом з якої-небудь північної європейської країни. Чомусь Поліна саме так собі і представляла жителів Скандинавського півострова: високі, широкоплечі, стримані блондини з холодними блакитними очима. Хоча ні, очі-то, якраз, теплі — медові.

Цікавість наростала, і Поля продовжила вивчати чарівного іноземця, поглядаючи на нього поверх своїх паперів. Погляд затримався на білому вовняному светрі з високим горлом. Для серпня, мабуть, занадто теплий, але хлопцеві він личив. Великі рельєфні візерунки — видно, що зв'язаний вручну. Поліна на цьому зналася, адже сама любила в'язати. Їй раптом спало на думку, що це подарунок дівчини. Напевно, у такого симпатичного хлопця є подруга, яка чекає на нього в Норвегії і в'яже милі сентиментальні светри. Уява намалювала високу блондинку з волоссям, заплетеним в дві довгі коси. Її руки спритно орудують спицями, а погляд світлих норвезьких очей спрямований у вікно, за яким повільно і красиво падають симетричні норвезькі сніжинки. Швидше за все, саме з нею комп'ютерник зараз і розмовляє. Он голос який м'який. Очевидно ж, що його співрозмовником є близька людина.

А от тему бесіди розгадати було не так і легко. Може, обговорюють місцеву примхливу погоду? Ні, навряд. Розмова ставала дедалі більш і більш емоційною. Про дощ повідомляють значно нуднішим голосом. Як не дивно, але з якогось моменту Поліні почало здаватися, що хлопець говорить про неї. Останні кілька хвилин його погляд задумливо сканував її обличчя. Потім безцеремонно опустився вниз і затримався на бейджику. Наступної миті Поля чітко вловила в потоці незрозумілої мови знайоме слово:

— Поліна.

Параноя чи іноземець дійсно говорить про неї? Прочитав ім'я на бейджику? На губах хлопця грала самовпевнена посмішка. Оце нахабство! Спочатку роздивляється, потім обговорює з кимось. У них, в Норвегії, це вважається етичним?

Поліні дуже кортіло також «мило» посміхнутися у відповідь, щоб трохи осадити таку безцеремонність, але стримувала думка: раптом Полі тільки здається, що хлопець говорить про неї. Може, в норвезькій мові є слово «поліна», і означає воно що-небудь абсолютно невинне, наприклад, стіл.

Але комп'ютерник продовжував дивитися зовсім не на меблі, а на співробітницю. Після чергової репліки телефонного співрозмовника, він на мить замислився, потім глянув на папери в руках Поліни, і знову в його промові прозвучало знайоме поєднання звуків:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше