Нічна розмова

- Зірка впала!

- Я бачу.

- Не бачиш! Уважно будь. Добре придивись.

- Дивлюсь.

- Не дивишся!

- Не віриш?

- Вірю... Але своїм очам більше вірю.

- А лікарю?

- Якому лікарю?

- Офтальмологу. Де твої окуляри?

- Які окуляри? Не відволікай! На небо дивись!

- Та дивлюсь.

...

- Он там Велика Ведметиця, а правіше - Касіопея!

- А маленька де?

- Хто маленька?

- Ведмедиця.

- Десь є. Шукай.

...

- Знайшов?

- Ще ні.

- Знайдеш - мені покажеш.

- Добре.

...

- Погано.

- Щось із самопочуттям?

- Видно погано. Оооон ту маленьку зірочку в центрі Ведмедиці.

- Великої?

- Середньої.

- Не дурій! Бачиш ще щось?

- Бачу. Полоски навколо цятки бачу.

- Може то Сатурн?

- Може... Але я схильний вважати, що то твоє волосся в мене на обличчі?

- Вибач.

- Підстрижися.

- Думаєш? А як?

- Нуу, моя зачіска тобі подобається?

- Знову за своє! На небо краще дивись. О! Знову зірка впала! Бачив?!

- Бачив-бачив.

- Точно?

- Та точно.

- А що ти загадав?

- Е ні...

- Ну скажи!

- Загадав, щоб ти спокійно полежала.

- А я неспокійно лежу?

- Ну от.

- Що от?

- Не збудеться.

- Навіщо ти!

- Жартую. А ти що загадала?

- А загадала!

- Невже не скажеш? Мені? А я ж такий хороший.

- Я подумаю! Далі дивись.

...

- Ти помітив, що коли довго дивитися в одну точку, то здається ніби все на небі пливе! Космос рухається!

- Це ми рухаємось, фантазерка моя.

- Чому ж - ми лежимо! Ха-ха

- А й справді! Глянь! Пливе і все на тому! О ні! Обережно!

- Що трапилось?

- Та зірка пливе прямо на нас!

- О ні!
 

- О ні!
 

- Яке коротке життя. Отак і помремо, не закінчивши початого, від велетенської розжареної кулі, що несеться прямо на нас.

- Печально. За хвилину ми перетворимося на космічний попіл.

- Саме так.

- Поплачмо.

...

- Хахаха!

...

- Нострадамус.

- А?

- Ти ще не спиш?

- Ще ні.

- А як ти думаєш, інопланетяни існують?

- Ага.

- Вони мали б бути розумніші від людей. Круто напевно. Як гадаєш, чому ми з ними ще жодного разу не зустрілися? Наука йде вперед, а космос для нас все ще табу.

...

- Агов!

- Я не сплю!

- Я чую як ти не спиш. То що думаєш?

- Що думаю?

- Чому ми не контактуємо з вищими расами?

- Як то не контактуємо? Я твоїй мамі тільки вчора телефонував.

- Я не про те! Я про вищий розум. Космічний.

- А! Ну тут все просто, він же вищий. Ну, тобто розум.

- Звичайно.

- Тому й не контактуємо. Вони мають клепку до людей не лізти.

- От завжди ти так! А я серйозно.

- Серйозно, кажеш?

- Ага...

- Ну що ж, існує така теорія, ну як "теорія", коротше кажучи - ефект темного лісу. Сенс у тому, що всі мешканці лісу хочуть вижити і як тільки знаходять у ньому когось іще, намагаються швиденько знищити. То щоб уникнути таких казусів матриця Всесвіту запрограмована приховати одних мешканців від інших.

- А що буде, коли нас все ж знають інопланетяни? Чи ми їх?

- Буде великий бум. Можу деталізувати.

- Не треба! То страшне на ніч!

- Ага.

...

- Чуєш?

...

- Ти знов спиш?!

- Хто б міг!

- Доволі. Слухай..

- Мг.

- Тільки слухай!

- Мг..

- Так от, ти сказав "матриця".

- Мгг.

- Ти думаєш ми всі боти у грі?

- Мггг.

- І все запрограмовано кимось розумнішим?

- Ймовірно.

- Що, справді все-все?

- Мг.

- І трава? І небо? І зорі? І ми з тобою?

- Мг.

- Ти спиш?

- Хто спить?