Не знай і кохай

Розділ 1

Дорога з Києва до мого рідного містечка була довгою, але я навіть була рада цьому. Вдосталь часу, щоб угамувати злість і привести думки до ладу.

Я просто не могла повірити, що Віктор, з яким я зустрічалася близько року, виявився альфонсом, а я навіть не здогадувалась про це. Найгірше, що я б і далі продовжувала ці стосунки і вірила в щирість свого коханого, якби він сам не покинув мене, знайшовши собі більш заможну та знамениту жертву.

Словами не передати, який біль я відчула, коли дізналась правду. Звісно ж, я чула історії про те, як мої колеги потерпали від альфонсів, але ніколи не думала, що й сама стану жертвою одного з них.

Звісно ж, у такому стані я не могла ні виступати, ні брати участь у зйомках, ні писати нові пісні, ні відвідувати світські заходи. Мені потрібен був час, щоб оговтатись і навчитися знову довіряти людям. Саме тому рішення тимчасово втекти від свого звичного світу та поїхати до родини в маленьке містечко здалось мені найкращим.

Коли я проїхала знак, що вітав усіх прибулих до Дубна, уже настав вечір. Сонце ще не зникло з неба, але вже знаходилось близько до горизонту.

Я зупинила машину біля невисокого багатоквартирного будинку на вулиці Семидубській, де жили мої родичі.

На дитячому майданчику у дворі бавилися малюки. Їхній дзвінкий сміх одразу ж нагадав мені найбезтурботніші роки мого життя, які були ще до пожежі, у якій загинули мої батьки, серйозної депресії, її тривалого лікування та важкого шляху до успішної кар’єри співачки…

Я саме прямувала до під’їзду, бажаючи якомога швидше сховатися там від крижаного вітру, коли до мене підбігли двоє дівчат, які виглядали років на чотирнадцять, не більше.

— Це ж Ви та сама співачка Катя Соловейко? — з захватом запитала рудоволоса, поки білявка сором’язливо стояла поруч. — Нам так подобаються Ваші пісні!

Обидві тримали напоготові телефон для селфі зі знаменитістю. Чесно, я ніколи не відмовляла у фотографії прихильникам, але цього разу змусила себе це зробити, бо не хотіла, щоб уся мережа та преса обговорювали моє місцезнаходження. Свою сім’ю я завжди тримала якомога далі від шоу-бізнесу і збиралась робити це й надалі.

— Ні, ви помилилися, — різко відказала я та поспішила до під’їзду.

Потрібно буде обов’язково щось вигадати, щоб не привертати небажаної уваги…

Двері мені відчинила бабуся Женя. Її руки були сильно вимащені борошном. Очевидно, вона, як завжди, готувала якусь смачну випічку.

— Катрусю! — здивовано вигукнула літня жінка.

— Привіт, бабусю, вибач, що не попередила, що приї…

Вона швидко витерла руки та міцно обійняла мене, не даючи змоги навіть договорити слово.

— Добре, що ти приїхала, онучко. По телевізору вже показували, що ви розійшлись з тим Віталіком…

— Віктором, — автоматично виправила її я, хоч і розуміла, що це зараз абсолютно неважливо.

— Та хоч Василем! Так що трапилось? Він тебе образив?

Я, звісно, дуже любила бабусю Женю, але інколи вона могла бути аж надто допитливою.

— Можна я відповім на це питання потім? Я так втомилася після довгої дороги!

— Так-так, звісно. Твоя кімната завжди готова прийняти тебе, — турботливо сказала бабуся Женя.

Я кивнула, зняла куртку, повісила її у шафу в коридорі та пішла до своєї кімнати, яка знаходилась аж у кінці довгого коридору. Мене не було тут декілька років, але нічогісінько не змінилося. Ті самі яскраво-рожеві шпалери, плакати з моїми улюбленими виконавцями дев’яностих років, старенький диван, накритий темно-синім пледом, хитка шафа для одягу та дерев’яний письмовий стіл зі стільцем.

Зачинивши двері, я сіла на диван і тільки зараз дозволила собі заплакати. Біль і відчай переповнювали мене, не даючи можливості не те що думати, а навіть і дихати.

Я настільки заглибилась у власні сумні думки, що навіть не помітила, як виснажений довгою дорогою і переживаннями організм не витримав усього цього. Очі заплющились самі собою, і я поринула в тривожний сон.



Jo Peters

Відредаговано: 26.03.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись