Непокірна королева Анна

Непокірна королева Анна

 

Донька Ярослава Мудрого Анна була дружиною французького короля Генріха, але кохала його ворога й дивувала всю середньовічну Європу своїм сексуальним темпераментом.

Про норовливу молодшу доньку легендарного князя Ярослава Мудрого руські літописи підозріло мовчать. Зате французькі джерела XI та пізніших століть досить відверто повідомляють нам про громадське й особисте життя королеви Анни.

Вчені вирахували, що в 1048 році Анні Ярославні виповнилося 16 років. На початку цього року в Києві несподівано з’явилося посольство короля франків Генріха І Капета, який правив у 1031-1060 роках.

Закуті в броню західні рицарі приїхали сватати дочку великого київського князя Ярослава Володимировича за свого сюзерена.

Перша дружина Генріха Матільда незадовго перед тим померла, не залишивши королеві наступника. Французька середньовічна хроніка з романтичною наївністю й безпосередністю розповідає, що до Генріха дійшли чутки про красу Анни і той захотів мати її жінкою.

Однак насправді все було набагато прозаїчніше. Немолодий вже король керувався у майбутньому шлюбі політичними вигодами. В середині XI століття королівство франків добре знало про військову міць давньоруської держави.

А тому Генріх збирався заручитися військовою підтримкою Київської Русі в боротьбі проти зовнішніх ворогів і за об'єднання Франції, а також проти бунтівливих графів та баронів, які не бажали визнавати владу паризького володаря.

Можливо, далекоглядні політичні плани щодо Генріха І виношував і князь Ярослав, інакше б він видав дочку за когось із сусідніх князів — польського чи чеського.

Напевне, київський князь подумки бачив Францію в колі союзних йому країн, які б можна було протиставити двом імперіям середньовічного світу — Візантійській і Германській.

Та ні французькому, ні руському володарям не судилося реалізувати свої наміри.

Втім, взаємні розчарування Ярослава й Генріха І були ще попереду, коли 19 травня 1051 року у величному соборі старовинного французького міста Реймса відбулося урочисте вінчання. Київська княжна Анна стала королевою Франції.

Наступні кілька років її життя історикам не відомі. Але з французьких документів другої половини XI століття ми дізнаємось, що в 1058 році Анна Ярославна мала вже трьох синів, а її первістку Філіпу, майбутньому королю Франції, було тоді п'ять років.

Подружнє життя Анни, як це часто бувало, коли шлюби укладалися з державних міркувань, склалося нещасливо.

Старенький Генріх не викликав у молодої вродливої жінки, яка прагнула шаленого пристрасного кохання, ні любові, ні поваги.

Слабкий і нерішучий правитель Франції виявився нездатним приборкати бунтівливих васалів.

Як же не схожий він був на батька Анни, всевладного й розумного великого князя Ярослава!

Тому й не дивно, що королева Анна закохалася. Відкинувши всі умовності тогочасного суспільства, рішуча жінка полюбила до нестями вельможного васала свого чоловіка, очільника феодальної опозиції короля Генріха — графа Рауля де Крепі й де Валуа.

До речі, деякі французькі середньовічні хроніки відверто натякають на інтимний зв’язок королеви й графа.

Навести лад у королівській сім’ї намагався навіть римський папа Ніколай Другий, який написав листа Анні Ярославні з проханням вгамувати свій норов і «поберегти короля».

Однак втручання глави римської церкви у сімейне життя Генріха й Анни, як і слід було сподіватися, не примирило їх.

І тільки смерть французького короля у 1060 році принесла волелюбній доньці Ярослава Мудрого бажану свободу — в першу чергу, в коханні.

Французький трон посів старший син Анни Філіп І.

Хроніки повідомляють, що незадовго до смерті Генріх І пропонував дружині оголосити її регентом при наступникові, але Анна відмовилась від того.

Мабуть, вона була розумною жінкою й не бажала брати на себе тягар управління державою, в якій була іноземкою, хай і королевою.

Тому по смерті чоловіка Анна лишилася опікункою малого сина, а регентом-правителем став чоловік сестри покійного короля граф Балдуїн Фландрський.

Саме в ролі опікунки Анна підписувала разом з Філіпом І різні державні документи, щоправда другорядні.

Зокрема, на грамоті, яка надавала різні привілеї Суассонському абатству, поряд із підписом короля міститься й підпис його матері «Анна Ръина» — слов'янськими кириличними літерами передано латинські слова «Анна регіна», тобто Анна королева.

Нам сьогодні важко уявити життя вдови короля, молодої ще жінки, на чужині. Адже то були дуже тяжкі і для Франції, і для Русі часи. Доба кривавих і майже безперервних війн, коли вчорашні союзники ставали ворогами й навпаки, коли син скидав з престолу батька, а брат брата, коли найщиріші клятви на Біблії за мить перетворювалися в ніщо.

Не було спокою в середньовічному світі другої половини XI століття.

Нормани завоювали Англію та Південну Італію, нещадно грабували французьке узбережжя; турки-сельджуки вдерлися на Близький Схід і почали загрожувати Візантії; половці, що після смерті Ярослава вижили печенігів з причорноморських степів, майже щорічно атакували південні околиці Київської Русі, вбиваючи й забираючи до полону тисячі людей і неодноразово досягаючи передмість Києва.

Історики вважають, що Анна втомилася від пишного й нещирого життя при королівському дворі, в якому протягом десятиріччя відігравала провідну роль.

Вона залишила Філіпа І на волю регента, а сама з двома молодшими синами перебралася до одного з королівських замків, що височів у тихому місті Санлісі, поблизу Парижа. Неподалік свого замку Анна наказала збудувати церкву й монастир святого Вінцента.

Повністю споруда не збереглася, до нашого часу дійшла лише невелика каплиця, зведена в XI столітті, яку з давніх-давен пов'язують з ім'ям доньки князя Ярослава Мудрого.

Через кілька століть потому біля дверей каплиці поставили скульптуру жінки у повний зріст із написом: «Анна руська, королева французька, засновниця собору в 1060 pоці».




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше