Інфлуенсер

- 1 -

Час... його майже ніколи не вистачає...

За вікном лютувала негода: вітер скажено завивав, намагаючись зламати дерева, які вибороли собі право на існування в кам'яному мегаполісі, дощ барабанив у вікно, приховуючи все, що знаходилось на вулиці, за суцільною водяною завісою, і лише голосне завивання сигналізації якогось авто підтверджувало наявність хоч чогось в цьому хаосі, який створила природа.

Час... дідько, чому його завжди не вистачає?!

Система відстежування небажаних підключень просигналізувала про появу сторонніх, що активно пробивались до інформації про місцезнаходження ноутбука.

Рекламні ролики змінювали один одного з блискавичною швидкістю, руки ледь торкалися клавіш, редагуючи коди в структурі сайтів, на яких все частіше блимали оповіщення про продаж пропозицій замовника... не більше десяти хвилин… в нього майже не залишилося часу... так, запуск бота з позитивними вірусними відгуками про використання контенту, автолайки, поширення, діалоги...

- Макс, ти ще не завершив свою роботу?, - голос товариша неочікувано вирвав хлопця з віртуального світу.

- А? Що?!, - брюнет завмер на мить, проблематично перелаштовуючись на реальність.

- Кажу, що годі стирчати за своїм ноутом, попрацювати ти і вдома зможеш, - хмикнув Дмитро, простягаючи другу горнятко ароматного чаю. - Ми ж домовлялися гуртом фільм подивитись.

Максим перевів погляд на дівчат, які сиділи на канапі перед екраном домашнього кінотеатру і про щось тихо перешіптувалися, постійно поглядаючи в бік хлопців.

П'ять хвилин...

- Дім, вибач, в мене термінове замовлення, - почав було виправдовуватися молодик, знову поринаючи в світ закодованої інформації.

- Е, ні, ми так не граємо, - здоровань незадоволено скривився, розуміючи, що його плани на вечір можуть зруйнуватися через роботу друга, і поклав напій поруч з брюнетом на столик. - Вже північ минула, ти і так...

Чотири хвилини...

- Що? Північ?!, - за вікном вдарила блискавка і через секунду прогуркотів грім, примушуючи всіх здригнутися від несподіванки. - Дідько, я не врахував добовий перехід в системі! Таймер вже оновив час відліку.

- Макс, з тобою все гаразд?, - товариш присів поруч з юнаком, який активно завершував роботу у всіх додатках, закриваючи одне вікно за іншим. - Ти якийсь нервовий став з цим фрілансом і мені здається...

В цей самий момент пролунав виклик на екрані домофону.

Всі замовчали, здивовано перезираючись одне з одним.

- І хто це в таку погоду, ще й вночі, в гості до нас вирішив навідатися, - незадоволено прошипів Дмитро, підіймаючи свою масивну, натреновану фігуру з дивану.

- Зай, не відчиняй, це явно якісь неадеквати, - дівчина господаря квартири піднялась з канапи, перехоплюючи коханого за руку.

- Та я їм зараз швидко розповім про тактовність і нічні візити без запрошення, не хвилюйся, - розсміявся молодик, задираючи підборіддя.

А Максим зачаровано спостерігав за червоною цяткою на моніторі, миготіння якої супроводжував надпис "Попався!".

Далі все відбувалось в шаленому темпі і за такий короткий проміжок часу, що брюнет потім ще неодноразово дивувався логіці своїх дій.

В двері квартири постукали і Дмитро все ж таки пішов розбиратися з пізніми відвідувачами.

В цей самий момент Макс закинув свій ноутбук до заплічної сумки і за секунду, натягнувши кросівки, що лежали поруч з диваном, підскочив до балкону.

- Ти збожеволів! Не відчиняй, там ж дощ такий йде!, - скрикнула симпатична блондинка, яка товаришувала з дівчиною Дмитра... хм, здається Світлана.

- Я швидко. Вибачте, - пробурмотів юнак і через мить вже стояв на балконі, намагаючись розгледіти найбезпечніший шлях до відступу.

В душі молодика промайнула надія, що товариш все ж таки зміг пояснити пізнім гостям, що вони небажані, і він може повернутися до квартири. Проте, коли Макс поглянув назад, він побачив двох чоловіків в ділових костюмах, що якраз заходили до кімнати разом з замисленим господарем.

- Що ж... а, хай його, - брюнет нервово махнув рукою і перекинув ногу через перила, чіпляючись за пожежну драбину.

Як він тоді не полетів на землю, Макс так і не зрозумів, але факт залишається очевидним - ледь втримуючи рівновагу на слизькому металі, хлопець активно рухався вниз.

Ще сходинка... ще... ось і клумба вже так близько, що її навіть можна розгледіти.

Аж раптом знову вдарила блискавка і оточуючий простір сповнився голосним гуркотом.

Максим сіпнувся і не втримав рівновагу, завалюючись назад.

- А-а-а! Ох..., - короткий політ і відчуття вибитого повітря з легень.

Секунда, друга... все наче ціле.

Молодик сів, потираючи спину, і побачив людей, які бігли до нього, підсвічуючи зелену клумбу ліхтариками.

- Дідько, невже впіймаюсь ось так просто, - прошипів брюнет, підскакуючи на ноги, і, забувши про те, що в нього секунду тому все боліло після падіння, побіг в протилежну від загоничів сторону.

От чому він не займався спортом? Дмитро стільки разів кликав його на стадіон, в качалку, навіть на курси самозахисту пропонував записатися, а він... ех, де була його голова тоді?!

Бігти було важко, повітря так і не бажало повноцінно заповнювати легені, ще й дощ заливав обличчя, зменшуючи і так малий кругозір.

Раптом в нозі щось сильно запекло і Макс, зробивши по інерції ще два кроки вперед, почав завалюватися на землю, втрачаючи свідомість від різкого болю.

В останню мить його підхопили сильні руки і хлопець почув дивну фразу, перед тим як поринути у цілковиту темряву.

- Впіймався!, - наче крізь вату до свідомості молодика дійшов сенс сказаного і перед внутрішнім зором замиготіла червона цятка на екрані ноутбука з відповідним надписом, який так несподівано з'явився сьогодні під час виконання нелегального замовлення.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше