Пролог

2006

Вона підійшла до нього. Фургон уже рушив. Через дорогу чекала автівка. З пустого будинку чоловік і жінка виносили якісь пакети. У Чикаго в цей час світило сонце. Воно освітлювало усіх людей, які йшли вулицями без сонячних окулярів. Він стояв, мов укопаний і чекав. Чекав на неї. Його очі супроводжували її кроки, поки та йшла через дорогу.  На ній була лляна блузка і короткі джинсові шортики для такої пори. На його сухорлявому тілі повисла синя футболка і шорти-боксерки. Раптом її кроки сповільнились. Вона підняла голову вгору і зустрілась з його горіховими очима. 
- Ну що ж, я їду,- промовила дівчина, - Тепер я не знаю коли ми зможемо зустрітись. 
- Знаєш, - відповів він,- якщо дуже сильно захотіти, то я тебе знайду хоч на краю світу. 
- А ти не перестаєш вигадувати. Якби мій вчитель з театрального гуртка не порадив мамі зайнятись моєю кар'єрою, то я і не хотіла б з тобою розлучатись. А так, зірки кличуть. Ти головне не забувай дивитись на нашу зірку кожної ночі, - суворо сказала дівчина. 
- Ніколи не забуду. 
- А ще обіцяй дещо. 
- Що?
- Що ти будеш любити мене завжди. Ти обіцяєш? 
- Понад усе на світі. Я завжди буду тебе любити. ОБІЦЯЮ!- викрикнув хлопець, після чого вони засміялись. 
- Елло, прощайся і їдьмо! - крикнула дівчину мати. 
- Добре! Ну що ж, бувай. 
- Бувай. 
Хлопець міцно обійняв її. Дівочі невгамовні кроки рушили до машини.
- ОБІЦЯЮ! - ще раз крикнув хлопець і позадкував по тротуарі.