Пролог

Пролог

«Тобі через стільки довелося пройти! Як ти все це витримала?»

Як часто мені доводиться чути ці слова... Змушена зізнатися, що досить часто запитую про це у самої себе, дивлячись на відображення у дзеркалі. Тіло дійсно говорило про те, що життя мене таки висушило. А от очі…Я бачила в очах тієї дівчинки нестримну жагу до життя, яка гартувалася з кожним випробуванням. Моя душа міцніла, наче сталь. Ти знаєш про весь мій біль, дорогий щоденник. Тебе боліли мої рани. А все через що? Через те почуття, яке змушувало мене підійматися з колін. Через те, що щоразу виривало мене з пазурів смерті.

Перепливши океан своєї слабкості, я зрозуміла, що дороги назад немає. Весь цей шлях був лише ілюзією. Зараз є тільки ти і біль. Ти мусиш поглянути йому в очі і закричати що є сили: «Я – сильна!». Так, звісно. Це лише слова. Доводити треба ділом. І я змогла. Я здолала його. Це був нерівний бій. Страждання атакували зі всіх сторін. Сльози гатили з протитанкових мінометів. Це була навіть не одна битва, а ціла війна. Вона тривала довгих п’ять років. Чи програвала я битви? Так, за моєю спиною не одна поразка. Чи піддавалась я ворогу? Скажу більше: один час ми були союзниками. Як закінчилась ця війна? Перемогою. Це була одна з найбільш важливих перемог у моєму житті.

Прощення…У цьому вся суть мого буття. Я всього на всього поглянула у вічі тому, хто змусив мене страждати. Один його погляд дав мені зрозуміти: війна закінчилась. Ти довела всім, що сильна. Твоя душа вже вдосталь настраждалася. Твої крила знову розправлені, бо тенета розірвані вірою.

Отямся…Ти жива…У тебе є серце. Воно помирає від слабкості. Зупинися. Послухай. Твоє життя вже розліталося на друзки. Ти виснажена. У тебе немає сил починати нову війну.

Так, ти виграла мужність, але можеш втратити кохання. Що для тебе страшніше: бути слабкою, тримаючи за руку кохання, чи бути сильною, втративши сенс свого існування?

Тоді ти вибрала правильний вибір. Ти не можлива без любові. Ти складаєшся з почуттів. Кохання – це ти.