Поклик серця

ПРОЛОГ

Будь-який збіг з реальними подіями, фактами, чи людьми – випадковість.

 

 

Кортеж в складі трьох чорних Mercedes-Benz S500 з шаленою швидкістю покидав територію аеропорту «Бориспіль». Автомобілі, подібні воронам,  невпинно слідували один за одним на рівномірній  дистанції, не даючи змоги будь-кому  обігнати чи втрутитись поміж нерозлучну трійцю. Тускле зимове сонце відбивалось в їхньому затемненому склі, пестило слабкими променями холодних метал і ніби вигравало десятками зірочок на цих швидких залізних конях, ще більше підкреслюючи  велич та багатство власника ескорту. А він сидів, як годиться, в останньому авто, невпинно слідкуючи за своїм стільниковим, котрий напружено стискав побілілими пальцями.  Все в чоловікові видавало приналежність до еліти світу цього: на зап’ясті красувався  годинник Patek Philippe, ексклюзивні ювелірні запонки ручної роботи від іменитого дизайнера на білосніжній сорочці, брендовий  дорогий одяг та взуття, – сьогодні на ньому стильний діловий костюм темно-синього кольору, розмаїта, але у стриманих тонах,  краватка, темне пальто та начищені до блиску чорні туфлі. А ще старовинний родинний перстень на лівому мізинці, який завжди вимагав від свого власника стриманості, обдуманих рішень і нагадував про відношення до певного клану.

Врешті телефон задзвенів. Чоловік похапцем нажав кнопку прийому дзвінка та мовчки  притис апарат до вуха.

-Замовлення виконано, - почув хриплий чоловічий голос, дещо із східним акцентом.

-Продовжуй, - відказав владно, сухо.

-Вижила водій, але вона в лікарні, стан вкрай важкий. Кілька хвилин тому медикам вдалось врятувати її дитину.

Запанувала хвилинна тиша.

-Євгенія народила… - швидше констатував факт, аніж запитав замовник.

Чоловік поволі перевів погляд на вікно, за яким вже красувались столичні масиви. Не поспішав із відповіддю. Думав. Він приймав рішення.

-Що накажете робити? – почув нетерпляче запитання.

Ось воно, щастя – бути богом в житті іншого…



Ольга Сова

Відредаговано: 04.04.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись