ГЛАВА 1

— Та-а-а-к… а ви, виявляється, не тільки на жінок дієте цікавим чином, — візьми і здуру ляпни я.

Казала ж, що у стресових ситуаціях я не встигаю вчасно прикрити рота!

Сокіл різко підняв голову і обдарував мене таким красномовним поглядом, що можна було негайно знайти спосіб самогубства. Навіть здалося, що його очі кольору весняного неба, якими я мала дурість нещодавно захопитися, налилися кров’ю. Схоже, сказ не тільки заразний, він ще й діє миттєво!

— Щоб я тебе не бачив до кінця дня! — гаркнув не гірше за мастифа шеф. — Пішла геть!

Ну, я й пішла. Точніше, побігла. Навіть сперечатися не стала. Лише в холі отямилася, коли перепочила. Черга притихла, стиснулася в купку і дивно косилася у мій бік.

А я так і не зрозуміла, кого варто боятися більше: шефа чи мастифа. Не впевнена, що останній був небезпечнішим. Схоже, Сокіл ще той хижак.

І як накажете мені з ним працювати? Після всього!

За три дні до цього

— Варю, де моя краватка? Та зелена у дрібну цятку! — кричить чоловік із спальні.

— Ма, куди ти поділа мій айпад? — це вибаглива, як завжди, Полінка.

— Бутерброди з арахісовим маслом не буду! — влітає на кухню Алінка. — У мене від них все свербить.

— Яр, постривай! Поля, подивися у спальні! Звичайно, Сонечко, без арахісового, так без нього, — я намагаюся встигнути на всі боки.

Ось так у мене починається майже кожен ранок. З хаосу і плутанини, шуму і біганини по дому, готування та зборів. Чоловіка на роботу, а доньок до гімназії.

Піднявши кришку пательні, я перевірила омлет: вже утворилася ніжна скоринка — отже, можна вимикати. У баняку доходила вівсяна каша із сухофруктами, у джезві закипала кава. Чоловік любив міцніший напій, тому я тричі доводила каву до кипіння, перш ніж зняти посудину з вогню.

Оглянула стіл прискіпливим поглядом: майже все готове, залишилося канапки дівчаткам зробити, щоб було чим перекусити у обід, і салат до сніданку нарізати — встигну. Попередньо вимкнувши плиту (вже навчена гірким досвідом, коли все збігає і горить, варто тобі лиш відволіктися на хвилинку), я поспішила на другий поверх.

У спальні доньок ніби Бабай пройшовся: все догори дригом, наче й не прибирала я вчора. Діти — ворог порядку, особливо мої.

Алінка вже одягнена і зібрана, а Полінка ще гасає по кімнаті в піжамі, напівсонна і навіть не вмита. Хоч і близнючки, але дуже різні — мені не переплутати.

— Ма, його ніде немає, — видала дочка, в очах — докір, а в голосі ледь не смертельна образа.

Поля вранці завжди примхлива. Увечері її спати вчасно не вкладеш, а зранку не піднімеш. Доводиться лисичити і айпад забирати, аби в іграх не просиджувала половину ночі. Часом я й сама забуваю, куди його засунула, ховаючи від цієї побігайки.

— Шукати краще треба! Методом логіки та дедукції, — як завжди, серйозно підвела підсумки Аля, що в останній місяць сильно захопилася Шерлоком Холмсом, а швидше Бенедиктом Камбербетчем — популярним актором британської версії про геніального детектива.

На відміну від сестри, вона встигла і ранець з вечора зібрати, а тепер простягала мені гребінець, щоб зробила їй зачіску.

Поля показала сестрі язика, махнувши рукою на суперечки. На неї це було не схоже. Зазвичай доця без сумнівів кидається в будь-яку колотнечу, сперечається з піною біля рота і доводить власну правоту, а сьогодні ні. Чи явно не виспалася, чи вони встигли гарненько почубитись з сестрою ще до мого приходу.

— Подивися в кошику з брудною білизною, — я відіслала її у ванну, а сама швиденько зайнялася плетінням французької коси Алі.

Руде, блискуче, як шовк, густе волосся — наша сімейна гордість. По материнській лінії це є особливістю всіх жінок роду Соколів. У бабусі, мами, мене, а тепер і доньок. Правда, клопоту з таким скарбом багато, але це того варте — справжня жіноча прикраса.

— Ну ти і фантазерка, ма, — Поля швидко повернулася, задоволена, наче слон, міцно тримаючи свій айпад. — Я сама і не здогадалася б там пошукати.

А на це і був весь розрахунок, адже я хитра.

Звання матері зобов’язує тренувати в собі найкращі якості, щодня готуватися до бою з несподіванками і бути безстрашнішим до надзвичайних ситуацій, ніж генерал перед війною.

— А тепер, я сподіваюся, ти заспокоїлася і зберешся за п’ять хвилин. Так, Сонечко?

— Йой! — притиснула долоні до обличчя Поля, мабуть, усвідомила весь масштаб катастрофи: ранець не зібран, сама доця не вмита, не одягнена і не заплетена.

А час уже снідати, та й виходити треба через двадцять хвилин. Це щоб без запізнень і до гімназії, і чоловікові на роботу вчасно встигнути.

Але сумувати доня не вміла, миттєво повернула собі бойовий настрій і, пообіцявши:

— Я миттю! — помчала назад у ванну кімнату.

— Допоможи сестрі, — попросила я Аліну, закінчивши із її зачіскою.

Моя розумниця скривилася, але кивнула і поплелася збирати своїй близнючці ранець. Я дістала з шафи шкільну форму, випрасувану ще з вечора, поклала її на ліжко. Далі Поля розбереться сама.