Поява драконів балансу

Чи траплялося вам бути надворі у холодну, зимову ніч? У найтемнішу ніч, коли мороз до мінус тридцять за шкалою Цельсія? Правда ж холодно, страшно та важко. А в одному зі світів мультивсесвіту панувала отака вічна зима і морок. Це була не звичайна зима, яка приходить до нас кожного року у грудні. Це була тисячолітня зима з довжелезними, непроглядними ночами. І сніг... Сніг тут був не пухкий, білий та іскристий, це був чорний сніг. Наче купи попелу лежали на землі. Усі представники рас, яким не пощастило з’явитись саме у цьому світі, доживали свого віку. Їхнє життя було окутане суцільним мороком. З кожним днем, який тривав тут не більше трьох годин, вони боролись за своє життя. Ні, не життя —  існування. Не можливо нормально жити, коли навкруги холод, зло і темрява. Морок, скупчуючись, утворює  воронку, що затягує у себе, поглинає усе до тих пір, поки не насититься.

І тоді Матінка Природа виявила велику милість — створила визволителів і захисників того світу.  Вона дала життя величезним крилатим створінням, з міцною лускою і сильним тілом. Наділила їх чотирма стихіями: темрявою та кригою – які панували у знедоленому світі, та вогнем і світлом – повною протилежністю попередніх. Вдихнула у їхні тіла величність та силу, щоб врятувати світ та оберігати його надалі. Але водночас відкрила їм здатність приймати людську подобу (подобу драка — мовою їхнього світу), щоб вони не загордились і знали, що можуть бути малими та беззахисними, як і інші раси усього мультивсесвіту.

Було створено пару: чоловіка  і жінку. Їхня сила, поєднана коханням, примножувалась.

Таурен та Катрена — спасителі світу, перші ДРАКОНИ БАЛАНСУ.

Пробудження у світі, що помирає, злякало їх. Та голос в голові заспокоював. Він був один на двох — це ще більше їх єднало. До них мовила Матінка Природа.

«Тепер ви найсильніші світу цього. Творці нової епохи, творці нового життя. Спільними силами ви вберете морок, що засів тут з прадавніх часів. Але, щоб чорна ноша не була важкою, а зла сила не підкорила вас, я востаннє допоможу. Я подарую ДОКСІНОРОК.  Камінь з рунами, у який ви запечатаєте проклятий морок. Доксінорок стане в’язницею злу, а ви його наглядачами.

 Нехай сила стихій буде з вами. КРІЗ ДЕСН ОДУН ХЕФ, ІХРІФЛАЇ  КІРІНГА»

— Спасіння світу у ваших руках, дракони балансу! — повторили уголос Таурен і Катрена.

Нові створіння створені не схожими ні на кого, хто існував раніше, чи існує досі. Матінка Природа зробила їх володарями світу. У тілі кожного було дві душі — драконяча і людська (драківська). У дракона були сила, лють, повага і відчуття обов’язку, а у драка  — співчуття, стриманість, смиренність. Дві душі, поєднанні в одному тілі, підсилювали почуття одна одної, створюючи унікальний вид з різноманітною гамою емоцій. Єдине почуття, що було спільне у драка і дракона ,– це безмежне кохання до своєї пари. Кохання Катрени та Таурена було сильнішим за весь всесвіт, адже кохало не дві душі, а чотири. Людина кохає сильно, а дракон  — віддано і вічно.

— Ми послані врятувати цей світ, — промовила Катрена, ніжачись в обіймах її другої половинки.  Їхні тіла були оголені та гарячі, в них ще пульсувала приємна втома після першої фізичної близькості.

— Ти мій світ! – очі Таурена вловлювали кожний найменший помах повік на обличчі коханої.

— І ти мій! – Катрена ніжно поцілувала чоловіка, — але я хочу розквіту світу, хочу весни.

Розмовляти більше не було потреби — два величних створіння злетіли в небо, розрізаючи крилами темряву.

Краса двох чудових істот заворожувала.  Могутнє тіло дракона чоловічої статі переливалось темно-зеленим забарвленням з поодинокими нефритовими лусочками, а красиві далекосяжні крила сяяли смарагдом. Його голова була увінчана зеленою короною із шипів.  На противагу своїй половинці, витончені форми драконеси мали світлі кольори. Груди та живіт – білі, а на спині плавно переходили у топаз, далі темнішали на крилах до лазурі. Голову прикрашала діадема з ріжок кольору сніжної троянди.

Дракони злились у танці кохання. Їхня сила набирала міці, росла.

Між Катреною і Тауреном утворилася сфера зі світла, темряви, вогню та криги. Вона виросла до таких розмірів, що дракони не могли уже торкатись один одного. Сфера почала діяти, як магніт, або ж  як воронка, вона почала втягувати у себе весь морок навкруги, захоплюючи й чорний сніг у себе. Морок  чинив опір, намагався вирватись, але сила чотирьох стихій стримувала його.

Дуже важко було втримати сферу, а ще важче було втримати у ній чорноту. 

— Коханий, мені не втримати! — закричала Катрена.

«Я з тобою», — прошепотів у голові голос її драка. — «Тримайся!»

— Ще трішки, — закричав у відповідь чоловік. — У нас усе вийде.

Повільно спустились на землю. Катрена та Таурен силою тримали кулю у повітрі, постійно стримуючи зло, що не бажало бути ув’язненим, що не бажало віддавати свої володіння.

«Свої сили втратить морок,

Ув’язнений він буде в ДОКСІНОРОК,

Чорна зима уступить місце весні,

У світі будуть яскраві та сонячні дні.»

Повторювали мантру, викарбувану у пам’яті під час створення. Тричі прочитували вони ці слова, вкладаючи величезну силу і надію у них. Коли останнє слово було промовлено, сфера опустилась на доксінорок. І як тільки камінь поглинув злу силу,  руни на ньому засяяли.

Це було магічне дійство, що захоплювало своєю красою. У центрі доксінороку, розміщена чотиригранна зірка – Старс, що переливається усіма барвами веселки. Біля кожної вершини красувався знак, що відповідав своїй стихії та світився відповідним кольором. Крижана стихія відзначалась сніжинкою та сяяла сріблом, Вогняна – червоними язиками полум’я, стихія Світла позначалась, ні чим іншим, як сонцем, що засліплювало золотом,  а стихія Темряви – чорним, як сама беззоряна ніч, кругом. Руни сяяли довго, запечатуючи проклятий морок у камені, і з останнім проблиском рун, усе навкруги почало змінюватись.