Право на сина

Пролог

— Ну й де ти? — злість подруги я відчуваю навіть на відстані, що розділяє нас.

— В клубі.

Причина її незадоволеного сопіння цілком зрозуміла: ми разом збиралися відірватися, вона за мною заїхала, а мене немає.

— Ми ж домовлялися поїхати разом, Насте, — гарчить Лєра.

— Я знаю, але так склалося.

— І в якому ти клубі?

— Пробач, Лєр, але сказати цього я не можу.

Я вимикаюся й переводжу погляд на чоловіка, який сидів за столиком у компанії двох друзів і трьох дівчат. Одна з них занадто вже близько горнеться до нього, проводить по його білосніжній сорочці руками, цілує в шию. Я відводжу погляд і прошу бармена повторити. Він здивовано здіймає брови, тому що в моїй склянці апельсиновий сік, а тих, хто не п’є в нічному клубі, можна перерахувати на пальцях.

Звук вхідного смс-повідомлення відволікає мене від підглядання за об’єктом мого спостереження.

Лєра: Це ж не те, що я думаю? Навіть не смій, чуєш? Не смій!

Замість відповіді я повертаюся, роблю швидке фото того, на кого націлилася, і відправляю подрузі.

— Ваш сік, — вимовляє бармен, ставлячи переді мною склянку.

Я роблю жадібний ковток і знову повертаю погляд до Стаса. Він сидить, спокійно відкинувшись на спинку дивану і про щось розмовляючи з тією, яка всім виглядом заявляє про права на нього. Трель дзвінка змушує мене здригнутися, я швидко лізу в сумочку і відповідаю.

— Ти при своєму розумі? — вимовляє подруга в слухавку, телефонуючи відразу після отримання світлини того самого чоловіка, від якого я збираюся завагітніти прямо сьогодні.

— Сподобався?

— Ти з глузду з’їхала! — стверджує вона. — Це ж Лебедєв. Станіслав Лебедєв, — уточнює вона.

— Мені відомо, хто це.

— І ти хочеш обманом завагітніти від нього? Ти точно ненормальна.

— Даша, ти його бачила? Блакитні очі, рівний ніс, пряме підборіддя, погляд хижака, хода лева на полюванні, а руки… ти бачила його руки? А пальці? — перераховую те, на що зараз дивлюся з відстані кількох метрів. — Якщо й народжувати, то від такого, як він. Це мій шанс, розумієш? Останній.

— А якщо він дізнається?

— Не дізнається, — впевнено вимовляю. — Ми бачимося вперше й востаннє.

Я знову вимикаю зв’язок й повністю вимикаю телефон, щоб Лєрка вже напевно не могла мене знайти, інакше вона зіпсує мій і без того недосконалий план. Власне, його, як такого й не було. Я планувала прийти в клуб, кілька разів стрельнути очима в Лебедєва, подарувати йому кілька чарівних усмішок і усамітнитися.

На те, що він прийде до клубу не сам, я зовсім не розраховую й зараз гарячково міркую, що робити. І так зрозуміло, що він не зверне на мене жодної уваги: поруч із ним красуня, яка готова на все, аби він залишився задоволеним. Та й по сторонах він зовсім не дивиться.

Роблю глибокий вдих і, кинувши останній погляд на чоловіка, йду в туалет, щоб освіжитися і привести нерви до ладу. Сьогодні мій останній шанс зустрітися з ним і переспати. Завтра він летить у Штати й ми більше ніколи не побачимося. Ідеальний кандидат на роль батька моєї майбутньої дитини: привабливий, з аристократичними рисами обличчя, ідеальним тілом і, я сподіваюся, активним біоматеріалом.

У туалеті я швидко відкриваю воду, підставляю руки під теплі струмені й, схилившись над раковиною, вмиваюся. Позаду чується клацання і я швидко випростовуюся, обертаючись і натикаючись на погляд блакитних очей, якими милувалася весь вечір. Здається, я не залишилася непоміченою.

— Це жіночий туалет, — помічаю, усміхнувшись. — Чоловічий зліва від нього, — додаю, щоб порушити тишу й розрядити атмосферу.

— Хто ти така? — без тіні флірту запитує Лебедєв.

Це недобре, дуже недобре. Цей тон і погляд говорять про те, що я його не тільки не зачарувала, але ще й потрапила під підозру. Чорт, так і знала, що не варто робити жодної фотографії. Навіть крадькома.

— Вибачте, не розумію, про що ви, — безтурботно відповідаю, відчуваючи, як барабанить серце об грудну клітку.

Стас долає відстань, що розділяє нас, і зупиняється за крок. Його рука несподівано лягає на мою шию, а я сама за лічені секунди опиняюся притиснутою до стіни. І все це за якісь миті.

— Ти весь вечір за мною спостерігаєш.

— Ви мені сподобалися, — намагаюся усміхнутися, але чомусь не вдається.

Зараз я цілком і повністю поділяю думку Лєри. Це погана, безглузда й абсолютно не продумана ідея.

— Фото теж зробила, тому що сподобався?

Він бачив! Бачив, як я дістала телефон і зробила фотографію! Коли, якщо він зовсім не дивився на мене?

— Ну так, — усміхаюся безтурботною усмішкою, хоча боюся так, що ноги підкошуються.

— Телефон діставай, — гарчить він.

— Що?

— Дай мені свій телефон.

Я швидко згадую, чи немає там якоїсь інформації про нього, але розумію, що немає. Зовсім недавно я очистила все наше з Лєрою листування, а дзвінки я не записую. Усе, що там збереглося — її питання і його відправлене мною фото.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше