Про що не скаже твоє серце

Розділ 1

Дорога була огорнута м'яким білясто-сірим кашеміровим покривалом густого тягучого туману. Він залишав вологий осад на дахах будівель, на лобовому склі автомобілів та переповнених маршруток, на волоссі перехожих, псуючи їхні ідеальні з ранку зачіски.

Осінь якраз була в самому розпалі. Осінь холодна, сумна і мокра. З ранковими туманами, кількома годинами сонечка ближче до полудня і різким похолоданням до кінця втомленого змученого дня.

Осінь, коли зранку доводиться надягати зимовий пуховик, а вдень можна сміливо ходити в літніх футболках. Осінь дивна і непередбачувана.

Дівчина, котра стояла на автобусній зупинці, міцно стискаючи сумку для ноутбука, з хвилюванням зробила декілька коротких вдихів-видихів, щоб трохи привести до ладу свої розхристані думки і набратися хоробрості.

Вчорашній дзвінок став для неї цілковитою несподіванкою і швидше вже засмутив, аніж порадував. Дзвонили з місцевої школи, з приводу надісланого нею наприкінці червня резюме.

Таня подала до адміністрації резюме на вакансію вчительки історії одразу після того, як на випускному в педагогічному інституті їй видали диплом. Зі школи тоді прийшов короткий лист з вдячністю і обіцянкою зателефонувати пізніше. То була свого роду ввічлива відмова і Таня, трохи засмутившись, взялася шукати менш значні вакансії: бібліотекаря, архіваріуса і навіть IT-програміста. І ось, коли на одній з приватних фірм потрібен був молодий фахівець з комп'ютерної графіки й, відмінно володіючи усіма потрібними навичками, Таня підходила на ту вакансію, коли на вівторок вже було призначено співбесіду, в неділю пролунав телефонний дзвінок. Телефонували з адміністрації школи, коротко привітали її та повідомили, що вона прийнята на посаду вчителя історії та за сумісництвом класного керівника випускного класу. Таня перебувала в цілковитому шоці до самого вечора і, прокинувшись вранці, відчувала себе не краще.

Звичайно Таня погодилася. Не могла засмутити гаряче люблячих її батьків, котрі проживали в передмісті та покладали на неї великі надії. Не могла збрехати їм не сказавши, що їй телефонували зі школи або й того гірше, зізнатися, що сама відхилила пропозицію.

І ось прохолодного туманного ранку, одягнена в костюм глибокого синього кольору, елегантний чорний плащ та взута у витончені туфельки на високих підборах, що трохи компенсували її мініатюрний зріст, Таня стояла на зупинці. Стискаючи в руках ноутбук і свою сумочку, вона нервово вдихаючи й видихаючи намагалася скорегувати свої подальші дії, але нічого не виходило.

Показалася розмита жовта пляма міського маршрутного автобусу і люди миттю вишикувалися на краю тротуару, щоб зайняти найбільш вигідні та зручні місця.

Дісталася Таня на своє нове місце роботи майже без пригод, якщо не вважати втраченого ґудзика від новенького і далеко не дешевого плаща. Поправивши у просторому вестибюлі укладене у високу мушлю темне волосся, розстебнула і зняла плащ, перекинувши його через лікоть, смикнула ідеально сидячу на ляльковій фігурці спідницю-олівець та подалася сходами на другий поверх, де, як їй пояснили по телефону, знаходилася адміністрація. Відчувала на собі погляди школярів і уявляла їхню реакцію, коли увійде до класів з журналом.

Легко й граційно постукуючи підборами по дубовому паркеті, Таня пройшла до кабінету з золотистою вивіскою «Адміністрація» і легко, але впевнено, постукала в білі пластикові двері.

— Заходьте, — почувся нудотний жіночий голос.

— Здрастуйте! Я Тетяна Сергіївна Мрачковська. Мені вчора телефонували з приводу вакансії вчительки історії, — промовила Таня, проходячи до розставлених літерою П столів у світлому просторому кабінеті.

— О! Так-так, Тетянко. Можна до вас так? Я Ольга Степанівна, — піднялася огрядна дама з чудною зачіскою та макіяжем у стилі вісімдесятих, обвішана штучними перлами. — Вибачте, що дзвонила вчора, але тут таке вийшло... загалом, скажу як є, ви не проти?

Таня кивнула.

— Колишня вчителька звільнилася за власним бажанням, нам в спішному порядку довелося шукати їй заміну. Я! Я одразу подала ваше резюме і вже у неділю директор, Анатолій Васильович, вас затвердив, — Ольга стала квапливо перебирати пухкими пальчиками якісь папери. — Ви сідайте. Сідайте!

— Дякую, я постою, — усміхнулася Таня, міцніше стискаючи свої речі. Від хвилювання її долоні стали вологими, а по хребту пробігла крапелька поту.

— Ось розклад. Я спеціально для вас все підкреслила. Школа у нас не маленька, але думаю, швидко звикнете. Колектив теж приємний і чуйний. Я впевнена, вам у нас сподобається, — усміхнулася Ольга, подаючи розклад.

— Вибачте за питання, але не підкажете, чому звільнилася моя попередниця? — поцікавилася Таня, пробігаючи очима по листу.

— Ой! Там нічого такого. Її наречений в Австрію забрав, — мрійливо усміхнулася Ольга.

— Спасибі. Ну, я піду? — Таня простягнула руку для рукостискання і Ольга швидко її потисла.

— Яка ви, однак, аристократка, Тетянко, — гмикнула Ольга.

— Мої батьки працюють вчителями в передмісті все життя, тому деякі правила етикету у мене в крові, — усміхнулася Таня.

Вона тактовно промовчала, як вчора після полудня, коли витратила всі свої заощадження, прикупивши маленький, але дорогий гардероб, штудіювала в інтернеті «Рекомендації, як справити найкраще враження на боса в перший робочий день».

— Давайте, я проведу вас, — Ольга піднялася з-за столу і пройшла до дверей, відкриваючи перед Танею двері. — Карта медичного огляду була прикріплена до резюме, фотографії 3×4 теж. У мене питань немає.

Минувши кілька класів, Ольга зупинилася перед ще одними пластиковими дверима і, постукавши, ввійшла першою. Таня пішла за нею. Директор якраз був в учительській та розмовляв з педагогами. Ольга представила Таню і тихо покинула їх.

Анатолій Васильович Ковальов виявився приємним невисоким чоловіком в роках зі сріблястим посивілим волоссям і акуратними маленькими вусиками на добродушному і явно колись красивому обличчі. Він простягнув руку для рукостискання і Таня м’яко потисла її.



Ніна Коваль

Відредаговано: 02.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись