розділ перший.

«…Тільки тоді це можливо, якщо хтось з людей полюбить тебе так, що ти станеш йому дорожчою за батька й матір, якщо всі думки, все серце віддасть тобі і попросить священника з’єднати ваші руки на знак вічної вірності. Але цьому ніколи не бути.»
Дочитавши ці рядочки казки «Русалочка» дівчина закрила книжку та важко видихнула роздумуючи :

«Люди ніколи не розумілися на справжній красі, не цінували відвертості та робили боляче тим хто був готовий йти на все заради них.»

Вона перечитувала цю казку декілька разів,але це було ніби вперше. Знову і знову ця історія наштовхувала на нові роздуми. Життя не відрізняється від казки. Люди не справжні, і дуже важко знайти того, кому можна довіритись та просто бути собою.

Глянувши на годинник, дівчина зрозуміла,що їй варто поспішати.
Взявши сумку з фотоапаратом, вона попрямувала до дверей. Зробивши огляд своєї маленької квартири, глянула на ліжко ,де лежала книга, заплющила очі та вийшла.

Дівчина займалась фотографуванням та присвячувала весь свій вільний час саме цьому, і ось її запросили на літературний вечір.

«Знову ці самі обличчя,вірші,історії…», -  подумала вона.

Прийшовши, дівчина зайняла своє постійне місце у кутку та чекала початку дійства. Відкриття літературного вечора розпочиналося із тих самих слів,що і завжди,вона встигла вивчити їх напам’ять. І ось далі все за списком : люди з тими самими віршами та емоціями виходять на середину зали та читають їх.

Дівчинка не хотіла дивитися на так званих «поетів», тому ховалася за об’єктивом  фотоапарата. Все було як зазвичай, поки вона не побачила його.

- Руслан.

Він був тут вперше. Високий,одягнутий у білу сорочку та різнобарвного метелика,що надавав йому чогось дитячого. Поправивши його, хлопець присів.  Чуб спадав йому на очі, і він легким помахом руки закинув його назад та почав розповідати. Юнак був без записника,він не читав свої вірші, як це робили «псевдо поети», а переживав їх переносячи слухачів у свій світ.

Його голос... Мурашки біжать по тілу. Який же він теплий і ніжний. Здається,що може розтопити лід,що був довкола всіх людей. У ньому було щось надзвичайне,дівчина не могла відвести від нього погляду,вперше вона слухала кожне слово, і від цього ставало тепло десь там, у глибині серця.

Завершивши, хлопчина подякував та раптово зник. Він був останнім, і ведучі попрощалися зі слухачами. Дівчина почала поглядом шукати саме його,вона хотіла підійти, хоча і не знала,що сказати,в голові прокручувала безліч варіантів із чого можна було розпочати розмову,але боялася сказати щось не те.

Побачивши його, вона затамувала подих та зібравшись, попрямувала в його сторону,але раптом :

- Привіт,красуне! Може цього разу ти мені не відмовиш у келисі дорогого вина та катанні у дорогій машині по місту?

Це був син місцевого багача Олексій. Усі дівчата були готові на все лише за розмову з ним, а він гадав,що за гроші купить усе,що захоче і кого захоче,але як же він помилявся.

- Дякую за пропозицію,але ні, - ввічливо відповіла дівчина, шукаючи поглядом Руслана.

- Ти кожен раз мені відмовляєш,але на цей раз я це спрогнозував і приготував тобі подарунок, від якого ти не відмовишся, - замовкнув Олексій і протягнув маленьку коробочку та букет дорогих троянд.- Це тобі.

- Я не прийму цього. - оглянувши подарунки, юначка відштовхнула багача та пішла шукати хлопця, який вразив її більше, ніж нікому не потрібні дорогі подарунки.

- Ти про це ще пошкодуєш, - злісно крикнув Олексій їй услід та викинув букет на смітник.

Поки її відволікав Олексій, вона загубила поглядом  Руслана. Якесь дивне відчуття її охопило.

«А раптом я більше його не побачу ?», - подумала.

Ледь стримуючи сльози, дівчина попрямувала до виходу , але до її плеча  торкнулися,вона не дозволяла себе нікому рухати,боялась дотиків і, не обертаючись, крізь зуби прокричала :

- Мене не цікавлять Ваші пропозиції ,обіцянки та подарунки. Залиште мене в спокої.

- Вибачте…я просто хотів віддати Вашу сумку для фотоапарата, яку Ви забули за столиком, - промовив знайомий ніжний голос.

Вона обернулась, та не очікувала побачити його. Він підійшов сам,протягнув їй сумку, ледь торкаючись її руки.

«Така холодна», - подумав юнак.

- Мені дуже незручно за цю безглузду ситуацію,- перевівши подих, продовжила.- Я гадала,що це черговий хлопець,що шукає, з ким провести ніч. Вибачте.

- Можна на «ти»,- ніжна посмішка з’явилась на його обличчі. – Ви…ти не з тих що віддаються на одну ніч за подарунки,ти варта більшого.

- Кожен із нас вартий чогось більшого. Для когось легше подарувати непотрібну річ, ніж заварити чай та закутавшись у теплий плед, гуляти під зоряним небом.

- Отак просто та відверто ? Недорогі подарунки,прикраси,а лише чашка чаю? Зовсім незручно вийшло,але я не запитав, як тебе звати?

- М’ята.