"Тінь Ворона"

-1-

Вдалині, серед опалого листя і високих дерев, літав поміж гілок чорний ворон. Великий, граціозний, незалежний від цього світу, впевнений… То полетить до стрункої зеленої сосни, то промайне серед пагінців ялівцю, то швидко здійметься угору, то ж з поспіхом порине до землі. Осінь вже давно оповила довколишню місцину і пофарбувала все яскравими барвами кольорів. І ворон відчував – скоро наближення зими. Випаде перший сніг, вітер позриває залишки сухого різнобарв’я з гілок, а землю огорне морозна вуаль. І все довкола порине в глибокий зимовий сон.

Лише ворон не знаходив собі місця. Не має для нього прихистку у цьому всесвіті. Здавалося, ніби він один, хто заблукав серед змін часового простору. Гордовитий птах крокував по холодній землі: крок – пролетіла перша сніжинка; крок – подув холодний вітер; крок – почався перший осінній снігопад… Блискуче чорне пір’я поволі вкривалося білою ватою. Мить – і ворон здійнявся високо в небо, розправивши масивні довгі крила, від чого додолу полетіли сніжинки. Дивне і кмітливе створіння, що байдуже ставився то прийдешніх змін погоди…

Єдине, чого не відав тутешній люд, що птах той містичний. Він пролетів повз віки часу, несучи за собою могутність і біду. Передвісник мороку, темних історій…На його крилах написана доля сьогодення, а в очах скорбота минулого. Невипадково ворон з’явився саме тут – він є ключем між двома світами – живих і мертвих.

Вдалині, дрібними кроками, тихо і поволі ступаючи на засніжене опале листя, плинула загадкова темна тінь. Вона з’явилася нізвідкіля – молода дівчина з білявим волоссям в чорній довгій сукні. Її погляд здавався скляним, а рухи доволі м’якими… Як зачарована, вона йшла вперед, залишаючи на землі сніжні кроки, але довгий поділ тканини вмить маскував їх.

Несподівано рука дівчини здійнялася вверх – до нема, де летів птах. Це був для нього знак, що вони пов’язані один з одним. Ворон стрімголов пірнув до неї - до володарки темного світу. Швидко подолав пориви сильного вітру і вправно сів на дівочу руку, вп’явшись гострими кігтями у ніжну шкіру. Володарка ледь помітно посміхнулась до птаха, торкнувшись його голови. Він витягнув шию до її доторків. Глибокий погляд ворона зустрівся з скляними очима дівчини і саме в цей момент ліс огорнула суцільна темрява.



Анастасія Беккер

#1130 в Фентезі
#732 в Містика/Жахи

У тексті є: дівчина, світ

Відредаговано: 27.03.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись