Шепіт над полеглими

Я загинув, мій рід закінчився – він невпинно йшов до заходу. Це кінець, більше не піднімуться мечі, не ламатимуться щити. Мене зрадили люди, наш союз розпався, пройшов як дощ у горах, все схилялось як ранній весняний світанок до зимового холоду. Очі полеглих клюють ворони смерті, вони загинули, а я був приречений бачити їхню смерть у вогняній пітьмі ночі разом із мертвими жінками, їхніми слізьми й молитвами про швидку смерть. Троянди, що горіли, які я не встиг подарувати дівчині на коні, яка волоссям прикривала своє оголене тіло. Мої очі застилає темрява, життя перетворюється на срібні сльози, мій дух вирвався з темниці, я повертаюся на поля з безсмертниками, до білих берегів, за якими – річки і долини.

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#4039 в Сучасна проза
#4269 в Різне

У тексті є: зрада, дівчина, страждання

Відредаговано: 01.07.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись