Розділ 1

Літак плавно приземлився на злітну смугу, й вже через декілька хвилин, пасажири один за одним почали виходити з нього. 

По прильоту у найбільший міжнародний аеропорт Великої Британії Хітроу, батьківщина Аврору Джонс-Вільямс зустріла поривистим вітром й темними хмарами на небі, але навіть не дивлячись на примхливу погоду та раптові дощі, весна у Лондоні — це час, коли природа прокидається від зимового сну й згодом наповнюється свіжістю квітучих дерев та рослин! 

Забравши багаж, Аврора дістала із рюкзака мобільний телефон та включила його.

З аеропорту Хітроу до Лондона можна було дістатися швидкісним поїздом, адже лінія лондонського метро проходила через усі пасажирські термінали.

Відчувши вібрацію мобільного телефона у кишені, дістала його та побачивши, хто телефонував, відразу підняла слухавку.

— Авроро, люба, ти вже прилетіла? — почувши голос дідуся Генрі, дівчина мимоволі широко посміхнулася.

— Так, я вже прилетіла! Зараз куплю квиток у метро, й через пів години буду у Лондоні! — відповіла.

— Так не годиться! — суворо сказав дідусь Генрі. — На дворі розпочалась злива, тому я зараз зателефоную Деймону, й він приїде за тобою! 

— Ні, ні, — запротестувала Аврора. — Не варто, я сама зможу доїхати, а завтра приїду до вас у гості! 

— Люба моя дівчинко, ти хочеш, щоб у старика інфаркт був? Я ж буду хвилюватися за тебе! В якому ти терміналі? 

Аврора розуміла, що сперечатися із дідусем Генрі не було ніякого сенсу, й ображати його тим паче не хотіла. 

Зітхнувши, повідомила, що буде чекати Деймона у терміналі «Б».

Після автокатастрофи, в яку вона потрапила разом із батьками близько одинадцяти років назад, тринадцятирічну Аврору забрав до себе дідусь Фредерік Вільямс, який був батьком її загиблої матері.

У Фредеріка був спільний готельний бізнес, холдинг із Генрі Коллінзом, тому Аврора за одинадцять років вже звикла називати Генрі дідусем. 

Але, декілька місяців назад, її рідний дідусь Фредерік помер. 

Дівчина на скільки була морально розбитою, що не витримавши всіх пліток, адже вона була єдиною спадкоємицею містера Вільямса, й по праву спадкування повинна отримати частину активів у холдингу Коллінз-Вільямс, зверхніх поглядів деяких  колег, з якими працювала у холдингу, що домовившись із Генрі Коллінзом, полетіла за океан, таким чином вважаючи, що зможе втекти від усіх проблем та болю. 

За час проведений  у Сан-Франциско,  Аврора намагалася вгамувати свій біль.

У новій країні, у місті, яке славилося своїми літніми холодними туманами, крутими пагорбами, вікторіанською й сучасною архітектурою, знаменитим мостом «Золоті Ворота», островом Алькатрас, канатними трамваями та Вежею Койт, дівчина відчула свободу!

Більше не було лондонського бомонду, які  норовили  кожного разу принизити, й вона навіть знала, хто перша пліткарка. Забула, що таке офісні інтриги та, нарешті, не переймалася через «нав’язливих, часом неадекватних залицяльників», які бажали лише отримати її тіло, та,  яким все одно було на почуття!

Вона змогла глибоко вдихнути на повні груди, й не хвилюватися за кожне своє слово.

Але почуття провини, що вона втекла, й таким чином, ніби зрадила світлу пам’ять дідуся Фредеріка все одно було присутніми, тому Аврора взявши себе в руки та купивши квиток в один кінець, вирішила повернутися не лише на батьківщину, але й зокрема в холдинг також! 

Поглянула на годинник! 

Після телефонного дзвінка дідуся Генрі пройшло більше, ніж пів години, й за цей час вона б уже могла бути у Лондоні. 

— Я до останнього не міг повірити, що ти вирішила повернутися, але, чи надовго? 

Почувши знайомий, холодний тон голосу, повернула голову, й дивлячись у блакитні очі, криво посміхнулася.

У ніздрі вдарив чоловічий парфум із цитрусовими нотками. 

— Деймоне, і тобі вітання! — оглянувши чоловіка з голови до ніг, сказала. З його волосся стікали краплинки води. Темна сорочка була мокрою, а тяжкий погляд блакитних очей, ніби сканував дівчину. 

Аврора поправила довге світло-русяве волосся та накинувши капюшон на голову, застібнула вітрівку. 

Деймон оглянувши тендітну дівчину, взяв валізу, й пішов першим.

У білих кросівках, подертих джинсах, Аврора поряд із чоловіком мала вигляд малолітки,  й бачачи, як дами в аеропорту оглядають  Деймона, ледве не скручуючи собі шиї, закотила очі, й зітхнула.

— Майкл засмутився, коли ти вирішила все покинути, й втекти у… де ти там була… у Сан-Франциско? — сівши в машину, неочікувано сказав Деймон.

— Це тебе не повинно хвилювати! — відрізала, й повернулася обличчям до чоловіка. — Я підтримувала телефонний зв'язок не лише із дідусем Генрі, але й із Майклом також! 

— Принцесо, значить тобі плюсик у карму! — сказав, й завівши машину, зірвався із місця. — Але муки вибору наздоганяють всіх і завжди, як би ми не намагалися втекти!

Аврора нахмурилася.

Вона чудово розуміла, що Деймон мав рацію, але натомість сказала:

— Чужий біль нікому не потрібний! Ніхто не має ніякого морального права оцінювати тебе на кожному кроці та за власною незрозумілою шкалою лізти у твоє життя зі своїми порадами!