Сигрульська Відьма

Пролог

Дурний Ліс

405 день 859 року від Падіння Тріумвірату

 

 

Сірий сніг опускався на плечі втомлених вершників прахом спаленого мага.

Цокіт копит по промерзлому ґрунту звучав глухо й безживно. Поодинокі передзвони кольчуг, обладунків і залізних частин збруї, скрип осей карети зливалися в одну нескінченну пригру.

Похмурий темний ліс тягнувся по ліву руку. Праворуч, в деякій віддаленості, томилося Зміїне море, гучне і неспокійне навіть в цю пору року. Створюваний хвилями шерхіт переплітався з мирним шелестом хвої, породжуючи неприємний низький гул, який пробирав майже до кісток, відлунював десь в задній частині черепа.

Коли вдалині, на тлі тьмяного неба, показалися обриси Вартової Башти, що вже почала руйнуватися, але все ще виглядала вагомо й загрозливо, капітан варти зітхнув з деяким полегшенням. І тут же опанував себе. Не зрідка виходить так, що найгірше трапляється саме тоді, коли приходить впевненість, що все страшне вже позаду.

Хоча пройшло вже понад вісім сотень років з моменту, коли люди бачили останнього живого мага, багато жителів Сигрула все ще вірили в те, що в Дурному Лісі, біля підніжжя Дух’Уд’Да, можна зустріти когось із цього проклятого племені. Навіть розбійники не ризикували влаштовувати тут засідки.

Щоб не накликати біду, капітан Гарх Ан Грайт хитнув головою, виганяючи непрохані думки на крижаний холод, і тричі постукав пальцями по грудях, де під щільною шкірою куртки й кольчужним коміром був захований захисний амулет.

Сірі стіни, складені з великих, грубо обтесаних каменів, повільно наближалися. Помутніла від часу, місцями просіла черепиця даху Вежі була ледь прикрита тонким шаром снігу.

Капітан стурбовано поклав руку на руків’я меча, але змусив себе розслабити пальці. Не вистачало ще, щоб їх скрутило спазмом. Все ж він не молодшав, та й холодне повітря на користь суглобам не йшло. Сніг в короткій бороді густо змішався з сивиною, утворюючи пишну масу.

Чоловік озирнувся, кинув похмурий погляд на велику громіздку карету, яка зі скрипом тяглася по майже зарослій, розбитій дорозі. Останнім роком барон Дріен занадто зачастив в проклятий Фріед Дор, але раніше шлях хоча б займав куди менше часу. Верхові просто пролітали повз Дурний Ліс, і давали відпочинок коням вже на рівнині. Або на Узбріжжі, якщо поверталися додому. Зараз же барона супроводжували діти, тому без карети не обійтися.

– Якби з нами їхав лише хлопчисько, – пролунало зліва. Голос звучав роздратовано, але приглушено. Про погану вдачу барона знали навіть новачки. – Можна було б не тягнути за собою цю убогу рипучу балію.

Гарх Ан Грайт повернувся до свого нового помічника – недавнього поповнення особистої гвардії сімейства Дріен. Хлопець виглядав так, ніби промерз до кісточок, і сидів в сідлі нашорошившись, мов закутаний в чорну шубу розлючений птах.

– Дівчинка.

– Що? – перепитав він, не виймаючи з-під пахв змерзлих рук, схрещених на грудях. Пориви вітру, що долинали з боку Зміїного Моря, приносили крижаний холод і залишали на губах ледь помітний солонуватий присмак.

– Якби з нами була лише дівчинка, Уілл, тобто, пані Дейдра, тоді ми змогли б їхати верхи, – відповів йому капітан. – Однак юний пан Оран занадто слабкий, щоб переносити подібні подорожі.

– Ну, якщо він такий хворий, то до чого взагалі потрібно було тягнути його в таку далечінь?

– На це твого розуму не стане, хлопче. Твоя справа – зробити так, щоб всі дістались дому цілими та неушкодженими, – крижаним тоном попередив капітан. Хоча був з Уіллом згоден. Він не розумів, до чого залучати дітей в дорослі ігри, у всю цю брудну політику. Чи вартував той ризик, якому зараз піддавався і без того кволий спадкоємець барона, сумнівного задоволення дістати у свої союзники фріеддорських фанатиків? Ґедзик у бік регента Сигрула, безумовно, був суттєвим, але як би не вийшло, що ціна переважить виграш.

Гарх Ан Грайт досадливо хитнув головою й стиснув губи.

Та й дівчинка… Ось вже хто певно не заслуговував брати участь в подібних безглуздих і небезпечних витівках. Капітан прикинув, що останній раз мала виходила з карети справити потребу ще під ранок, а значить, пора замислитись над наступною зупинкою. Благо обирати місце й час міг він сам, панна Дейдра настільки боялася батька, що ніколи не наважилася би попросити його зупинити карету. Ця дитина, схоже, жила за єдиним принципом – створювати іншим якнайменше проблем, навіть самим фактом свого існування. І хай вибачить тричі світла Богиня, в такі моменти, як цей, подібна властивість характеру здавалась йому неймовірно зручною.

Ось тільки зупинятися не хотілося зовсім. Очі капітана ковзнули по густому темно-зеленому підліску, що тягнувся далеко в обидва боки, і на душі стало навіть ще більш неспокійно, ніж раніше.

Паскудне відчуття.

Чоловік сплюнув в сірий сніг. Потім знову покосився на Вартову Башту, намагаючись визначити, скільки часу займе виїзд на куди більш безпечне Узбріжжя. І раптом сіпнувся, стривожений шаленими криками ворон, що різко злетіли з напівзаваленого даху. Його рука знову стиснула руків’я меча.

Уілл перевів збентежений погляд з невеликої чорної зграї, яка закружляла над вершниками ніби в очікуванні швидкої здобичі, на свого капітана. І теж потягнувся до зброї.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше