Скарби Примарних островів. Карта і компас

Пролог

На твір офіційно зареєстроване авторське право.
Усі права застережені.

Жодна частина цієї публікації не може бути перекладена,

відтворена або передана третім особам в будь-якому вигляді

без письмової згоди автора.

 

Море тихо гойдало темні хвилі, мінилося примарним зеленим світлом. Здавалося, зачерпнеш солоної води, а в долонях залишиться сяйво.

Капітан Ярош Сокіл стояв на піску, дивився, як за виднокрай опускається місяць, віддаючи золотаве мерехтіння хвилям, які цієї ночі зеленили кордон між небом і морем. Капітан був середнього зросту, підперезаний багряним поясом, озброєний шаблею і пістолетом. Легкий вітерець ворушив недовгі пасма темно-русявого волосся, що завивалося на кінцях, – зараз його не ховали, як зазвичай, під зав’язаною по-піратськи хустиною чи капелюхом.

У сусідній бухті став на якір красень-фрегат, але пірат не поспішав підніматися на борт. Щось затримувало його сьогодні на березі. Ніч бриніла таємницею і вслухалася у людські думки і слова – це відчувалося всім єством. Ярош давно не почував нічого подібного.

– Про що ти думаєш, Яроше? Пригоди оминають тебе?

Біля краю прибою стояла постать, загорнута в темне вбрання. Вітер куйовдив волосся людини, та не торкався одягу, зітканого з ночі.

– Чого тобі? – Ярош повернувся до темної істоти.

– Хочеш знайти скарби, Соколе? – голос шелестів подібно до хвилі. – Незліченні багатства, гори срібла і золота, скрині, що не витримують ваги коштовного каміння...

– Скарби! – очі Яроша жадібно спалахнули, але одразу згасли. – Де вони? Де скарби?

– Дивись, – бліда рука постаті вказувала на море.

Хоча місяць уже заховався, та світіння води посилилося, наче загусло, утворюючи візерунчасті лінії. На дні, при самому березі, мальована зеленим світлом, лежала карта. Крізь мерехтіння хвиль малюнок здавався примарним, звабливим...

Не втримавшись, Ярош причаровано ступив крок до води. Істота дзвінко і холодно розсміялась.

Лінії спалахнули і вицвіли, а хвиля із зеленкуватим гребенем винесла на берег зношений шмат тканини. Ярош підняв карту, з якої зникало примарне сяєво. Зникало, забираючи з собою малюнок. За кілька митей пірат уже тримав чистий клапоть тканини.

– Карта щезла, – здивувався Ярош, хоча й чекав чогось подібного, і пильно придивився до постаті.

– То ти жадаєш знайти скарби? – перепитала вона вже без насмішки.

– А хіба є пірати, які не жадають знайти скарби? – засміявся капітан піратського корабля. Закутана в темряву істота пішла геть від води. – Зачекай! Куди ти? А карта?..

Істота озирнулася, з-під одягу пробивалося зеленаве світіння.

– Карта з’явиться знову, коли ти знайдеш тих, у чиїх очах плескотить море. Набери команду. Лише разом ви знайдете скарби Примарних островів.

– У мене є команда! – розсердився капітан.

– Є, але не така. Шукай людей, у чиїх очах плескотить море.

Постать зникла, мов здута гіркуватим вітром.

Ярош Сокіл знову подивися на карту, повернувся до моря. Його сірі очі сяяли: вітер пригод незабаром змінить напрям, наповнюючи чорні вітрила.

Лише де знайти тих, у чиїх очах плескотить море?..

______________

У творі багато ілюстрацій, які видно з браузера. Художник - Алла Марковська.



Наталія Девятко (Natalia Devyatko)

Відредаговано: 20.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись