Співпадіння

Не бійся

"І чим я тільки думала" – ця думка не покидала Олену останні 20 хвилин. Саме 20 хвилин тому вона вийшла з квартири друзів і попрямувала додому. На пропозицію подруги викликати таксі, Олена відмовилась категорично. Їй було соромно зізнатися, що у неї немає жодної зайвої копійки. Та і як в цьому зізнатися, їй тридцять років, сама і без дітей. Офіційно працевлаштована, проживає у власній квартирі, яка залишилася їй від батьків. Якби ж тільки вони були зараз тут. Згадавши батьків, які трагічного загинули в автокатастрофі вісім років тому, на неї нахинув сум. Кожного разу, думаючи про них, дівчина задавала собу одне і теж запитання: "Якби склалося її життя, маючи постійну підтримку рідних?"  
"Могла б попросити, щоб тебе провели" – Олена знову повернулася до реальності. Ніч була теплою, такою ніби обволокуючою, але в повітрі добре відчувалося наближення дощу. Час від часу гаряче повітря розвівав прохолодний вітер, освіжаючи думки та нагадуючи, що серпень - це вже не літо. Як на зло, керівництво Гадяча вирішило, що вуличне освітлення вночі не зовсім потрібне, адже по-іншому пояснити чому на центральній вулиці міста обласного значення жоден ліхтар не працював. Дякуючи тому що ще не глибока ніч і час від часу по дорозі проїждали запізнілі авто, можна було завчасно помітити на тротуарі несподівані перешкоди у вигляді не широких, але досить глибоких ямок. Ця ситуація вже стала постійною для міста. Було враження, що пройшов метеоритний дощ, який зіпсував асфальтне покриття, як тротуарів, так і всіх доріг в цілому. І головне, що змін на краще не передбачалося. 
- Вас  провести? – голос незнайомця пролунав прямо біля вуха Олени і, вирвавши її  із роздумів про політичну ситуацію в місті, жахом повернув в реальність. Обернувшись, вона побачила поряд з собою тінь на голову вищу від неї. Зважаючи що в ній було 170 сантиметрів росту, то тінь здалася просто височезною. Ледве зібравши всю сміливість в голосі вона відповіла: - Ні, дякую. Я вже майже дійшла. Швидко повернувшись кругом своєї осі, вона пришвидшила крок, і майже бігом поспішила додому. Її п'ятиповерхівку вже було видно на горизонті, до неї залишалося метрів 300. 
- Я все ж Вас проведу, - вона і не очікувала, що тінь за нею прослідував. Олена ніколи не відзначалася боягузтвом, але зараз їй було насправді страшно. Була третя година ночі, район міста Заяр ніколи не відзначався спокійною ситуацією. Це була околиця міста, де в основному був зосереджений приватний сектор і виднілося кілька п'ятиповерхівок.  Їй залишалося пробігти приміщення училища і буде її дім. Перейшовши на біг, вона чула важкі кроки позаду. Він біг за нею. 
На ходу знаходячи ключі від квартири в кармані, вона знайшла ключ від гаража, він був найбільшим. Олена приготувалася до захисту. Вона не дуже знала, що робити, але інстинктивно розуміла – якщо він її схопить, вона буде відбиватися відчайдушно, як кішка яка захищає своїх кошенят.
Як же бути. Двері під'їзду не замикаються, а якщо він побіжить за нею. Всі сплять. Що ж робити?. І тут, ніби відповідь на її молитви, вона побачила самотній вогник на всю семипід'їздну багатоповерхівку. В одному вікні на третьому поверсі першого під’їзду горіло світло. Не встигши навіть обдумати свої дії, Олена забігла в під’їзд і, не відчуваючи під ногами сходів, побігла на третій поверх, в голові відтворивши розташування квартир. Вона чимдуж почала бити руками в двері. Лічені секунди і почувся рятівний звук – двері відімкнулися. Забігши в чужу квартиру вона зупинилася.  Ледве переводячи дух, оторопілому чоловікові, який мав необережність ввімкнути світло в кухні, для того щоб випити води, Олена намагалася пояснити, що за нею женеться маніяк. Зі спальні на неї дивилися перелякані очі господині дому, яку розбудили барабанні удари в двері.



Семюель Ден

Відредаговано: 21.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись