Страсті-мордасті

1

 

 Усім прихильникам Даші Донцової!!! Я прочитала усі книги цієї чудової письменниці. Можна сказати - проковтнула її іронічні детективи, як смачнющі пельмені! А потім вирішила також написати хоч щось подібне. Не знаю, наскільки у мене вийшло, хоча б трішки дотягнутися до рівня цього майстра детективу! Але сподіваюся, що час за читанням цієї детективної історії із любовним відхиленням ви проведете не дарма. Пишіть, якщо сподобалось. І якщо не сподобалось - також. Приємного  ВСІМ читання!!!

 

Так! Невдало я почала самостійне життя! Треба було все гарненько обміркувати, а вже потім тікати з дому. Моя матуся все-таки мала рацію. Жінки, вони, на те і створені жінками, щоб сидіти дома: гладити, варити, дивитися за дітьми і час від часу дивитися у вікно - може вже милий чоловік приїхав додому на своєму запорожці. Мені, напевно, все-таки потрібно було залишитися вдома, зіграти роль слухняної доньки і з посмішкою на розфарбованій мордочці зустріти свого майбутнього чоловіка. Зараз я сиділа б у прохолодному будинку на одному дивані зі своїм нареченим, і ми пили б прохолодний бренді. Але я, дура-дурою, захотіла незалежного життя і ось я тепер стою в трамваї, битком забитим людьми. Ноги у мене опухли і гули від ніжних ніг пасажирів. А ще кажуть, що ніде не буває так жарко, як у пустелі Сахарі! Я б подивилася на цих грамотіїв, які це твердять, опинися вони опівдні, в самий розпал літа в трамваї, який вже п'ять хвилин, як застряг у пробці. І в якому немає, чим дихати, тому що ця залізна банка з-під консерви була туго набита пасажирами. І на додачу до всього цього на горизонті з'явилася здоровенна баба, яка кричала на все горло:

- Показуємо квиточки, дорогі пасажири! Квиточки!

Коли бабище протиснулася до мене і зажадала квиток, тільки, тоді до мене дійшло, що я втекла від батьків без єдиної копійки.

- Агов, громадянко, - затрубила баба, - ти, що, оглухла? Кажу, квиток показуй!

Я дивилася на неї своїми великими очима, навіть слова не вимовивши.

- Що я кажу іноземною мовою, чи що?

Я продовжувала старанно мовчати і дивитися на неї, як невинне ягнятко на сірого вовка.                                             

- Гей, громадянко, ти – нормальна? – запитала вона мене.

- Угу, - пробубоніла я крізь зуби, хитаючи головою.                                                  

     В ту ж секунду голова закрутилася , помутніло в очах , ноги підкосилися і якби не пасажири, що підпирають мене з усіх боків, то я впала б прямо тут.

- Та ні! Ти - ненормальна все-таки! - підвищила голос бабище .

Їй набридло зі мною панькатися і ось вона почала мені грубити.

- Що ти на мене дивишся? Що я португальською мовою розмовляю, чи що? Або ти приїхала з такої глушини, де українською зовсім не балакають?

Голова у мене так розболілася, що не було сили їй гарненько відповісти, та й у вухах почало щось стріляти.

- Жінко, що ви причепилися до бідної дівчини? - почувся позаду моєї спини чийсь чоловічий голос. - Чи не бачите, що їй погано. Спека-то яка! Так і в лікарню від перегріву можна потрапити.

- А ти що її захищаєш? Коханець, чи що? - прогуділа нахаба моєму захиснику.

- Та як ви з людьми розмовляєте, жіночко? - втрутилася інша жінка. - Чи не бачите, що дівчині погано? Їй потрібне свіже повітря. Відкрийте двері і нехай вона вийде.

- Е, ні! - прошипіла злюща баба. - Спершу, нехай заплатить, а тоді може і котиться собі під три чорти!

- Жіночко, так як вам не соромно? Дівчині погано, а вона ще на неї кричить, - втрутилася в розмову бабуся. - Ану, відкривай двері! Нехай дівчина вийде.

- Водію, відкрийте, будь ласка, двері! - почулося з усіх боків.

- Федю, не відкривай! - намагалася перекричати всіх пасажирів неприємна контролерка.

Але не тут то було! Весь трамвай зайшовся захищати бідну дівчину, якій стало погано від неймовірної спеки. І хто б міг подумати, що цією дівчиною була я! За мене ще ніхто так не заступався. Від такої приголомшливої слави моя голова поїхала остаточно! Нарешті двері відчинилися і якийсь хлопець, взявши мене на руки, виніс мене з трамвая. У мене перед очима все пливло, тому я і не бачила чітко його обличчя, а потім і зовсім все зникло і в очах потемніло.

Прокинулась я, напівлежачи на лавці в компанії чарівного хлопця. Сказати просто чарівного, то це просто збрехати. А от красивого до не змоги, - прямо в яблучко! Ну, прямо лапочка і все тут! Я навіть і в думках підсвідомості не могла собі уявити, що коли-небудь такий ... такий красень гляне на мене, а тут він мене ще й захищав і ще й виніс на руках із трамвая, та ще з моїми важкими валізами!  Ох! Та це, напевно, мені сниться! Ось, заплющу зараз очі, а через хвилину відкрию, і його не буде поруч. Але відкривши очі, він все ще сидів поруч зі мною.

- Дівчино, що з вами? - запитав він, нервуючи. - Вам погано від спеки або у вас щось серйозне? Тоді я вас в лікарню відвезу.

- Ні-ні, - швидко відрубала я, протираючи очі. - Це все від спеки.

- То вам вже краще?

- Так, - відповіла я. - Ще ніколи не їздила в трамваї, та ще в таку спеку. Ось вам і результат!



Маїра Цибуліна

Відредаговано: 16.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись